Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Це поспішне рішення. В даній ситуації ви або заразом з амаліонами, або з нами. - сказав своє слово Стайред.

- Мабуть, ви глухі на обидва вуха, раз не чули моїх слів про те, що я говоритиму тільки з Химерницею Зими.

Стайред важко зітхнув. Як би почалася розмова у Максуда?

- І що ти будеш робити? - запитала Дезіре. - Якщо ти не приєднаєшся до нас, то воюватимеш за амаліонів? За цих чудовиськ? Мені дали зрозуміти знаючі люди, що у амаліонів одна мета — стерти з лиця землі усіх людей та драйтлів. Не виживе ніхто. Зараз ти їм допоможеш, а потім одного дня не прокинешся вранці, як і все твоє військо. Якщо ж ти не приєднаєшся ні до нас, ні до них, то вони все одно нападуть і зітруть ваш табір в порошок разом із вашими валами. Вас усіх рівненькими рядами покладуть у цей рів і почнуть прикидати землею. Що з цього приводу написано у твоєму протоколі?

Стайред втупив у нього погляд. Він більше не вступав у розмову, бо було зрозуміло, що це лише злить чемпіона.

- Я головний командир чемпіонів. - знову високо підняв підборіддя воїн. - Війська у тисячу воїнів. У вас скільки людей? Не набагато більше. Це – партнерство. Я не воюватиму під вашими прапорами. Це перше. І друге. Мені хотілося б, щоб зі мною вела переговори людина з аналогічною посадою з вашого боку.

- Та ти взагалі розумієш, що тут відбувається? - розлютився Оррмарин. - Тут усюди вороги. Навіть ви можете виявитися зрадниками. І ти пропонуєш, щоб наш генерал, який спланував весь наш відступ у фортецю і тепер вибудовує стратегію її оборони, прибіг до тебе під твій земляний вал?

Чемпіон стиснув зуби і почервонів.

- В іншій ситуації я вважав би це за образу. Немає нічого гіршого, ніж образити чемпіона. Честь понад усе. Честь чи смерть. Ідіть, людинини.

Він розвернувся, і швидким кроком подався геть. Дезіре незадоволено зиркнула на Оррмарина. Не слід було йому встрявати. Можливо, у неї вийшло б цивілізованими методами домогтися прихильності цього командира. Він не виявляв жодної ворожості. У неї складалося відчуття, що за амаліонів він не боротиметься в жодному разі. Безглуздо втратити такого союзника через запальність хлопчика.

- Ходімо до цих подрібнювачів. - махнув рукою Оррмарин і розвернувся.

Дезіре зі Стайредом переглянулися. Але ніхто з них не промовив і слова. Вони мовчки обернулися і пішли за Оррмарином. Подрібнювачі розташовувалися не зручно. Далеко від чемпіонів. Знову уся група мала пройти пристойну відстань. І весь цей час треба бути напоготові. У міфічний договір про ненапад на червоних пісках Дезіре насилу вірила. Тому треба було стежити за всім підозрілим, що може зустрітися на шляху і стати на заваді. Загрозу слід було помітити наперед, щоб встигнути зреагувати. Химерниця сподівалася тільки на себе. Ну, ще Стайред міг щось. Тому Даміану і загону його солдатів вона не довірила б принести пиріг старій бабці через дорогу в сонячну погоду. Виглядати ворога – тим більше. На їхньому шляху зустрілися ще два табори. В одному вона нарахувала не більше двадцяти чоловік і стільки ж коней. Ті вишикувалися і проводжали їхню групу мовчазними поглядами. Інший табір на вигляд численний. Дуже. Не менше двох сотень людей. Маленьких та повненьких. Жінок та чоловіків було практично порівну. А ще там бігали діти. Багато дітей. Ці більше були схожі на біженців, ніж на воїнів. Брудні, обдерті ганчірки, які вони, мабуть, називали одягом, розпатлане волосся. Діти, що без упину кричали. Точно, біженці. Тільки ось їхній зріст і червона шкіра говорили про те, що це, швидше за все, драйтли. З цієї всієї маси до них підбіг такий самий маленький чоловічок. При своєму невеликому зросту Дезіре виявилася вищою за нього на голову. Чорне волосся. Стирчить на всі боки. Давно не стрижене. Карі очі. Товсті пальці на руках. Короткі товсті пальці. Круглі щоки. Маленький ніс, повні губи, круглі очі.

- Доброго дня, вельможні люди. Ласкаво просимо до нашого табору. А ми всі думаємо, коли ви прийдете запросити нас до цього чудового творіння рук людських. - він почав говорити, не доходячи десяти кроків до їхньої групи.

Ніхто не зупинився, ніхто йому не відповів. Драйтл крокував поруч із їхньою колоною. Дезіре подивилася на Стайреда. Той похитав головою. Так сталося, що Дезіре стояла найближче до того драйтла. Їй і довелося відповідати.

- Шкода, але поки ми не вирішимо питання з провізією, ми навряд чи зможемо віддавати вам їжу, яка призначена для воїнів.

Невисокий драйтл зупинився і відкрив рота.

- Як тільки щось зміниться, ми одразу повідомимо. - збрехала Дезіре.

Що зміниться? У нинішніх умовах всі ці тіточки, дідугани і їх діти — лише тягар. Прогодувати двісті ротів, які ніякого внеску не внесуть у їхню перемогу – недозволена розкіш. Усі, хто не вміють воювати – марні. За дуже рідкісним винятком. І цей виняток стосується людей, які обслуговують тих, хто вміє воювати. Чи відчувала Дезіре жалість до того низькорослика? У даній конкретній ситуації – ні. В інших обставинах – можливо. Весь шлях до табору подрібнювачів усі пройшли мовчки. Дезіре зрідка оберталася, подивитися, як справи у Химерниць. Вони дивилися на всі боки, виглядаючи можливого ворога. Добре. У загоні були лише найкращі. Дівчина краєм ока стежила за Оррмарином. Нічого в його ході та інших рухах не видавало нервозності та невпевненості. Він добре тримався. Тоді чому так поводився з чемпіонами? Дезіре знизала плечима. До табору залишалося зовсім недалеко. Ці два були пріоритетними. Саме до них хотів прийти Максуд. Саме їх хотів встигнути завербувати першим від нього Азаніель. Максуд підказав, на кого слід звернути увагу. Напевно, не розраховував, що Азаніель намагатиметься використати це з вигодою для себе. Ось тільки вести переговори складно, не маючи уявлення про те, хто всі вони, Єдність їх забирай, такі! Звісно, у книгах дівчина часто чула згадки про здібності різних народів драйтлів. Але книжки вона читала старі, написані одним автором. Ні спростування, ні підтвердження в інших книгах не знайшлося. І можна було б у дещо повірити, якби не ця всесхвальна манера написання, де все навмисно перебільшувалося в сто разів. Деякі здібності драйтлів викликали навіть у ній побоювання. Деякі були сумнівними, а в деякі просто неможливо повірити. Як драйтл може ставати вогнем, каменем, драконом? Все це пахло дитячою казочкою. Ці книжки вона читала скоріше для загального ознайомлення, ніж вивчення чогось конкретного. Як і в першому таборі, Дезіре вивів із задуму незнайомий голос: