Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 1. Вечори на хуторі біля Диканьки, Микола Васильович Гоголь"

— От і добре, сюди я й виллю помиї, — сказала та й вилила гарячі помиї.

— Ой! — закричало щось басом.

Зирк — дід. Ну, хто ж знав таке! їй-богу, думали, що діжка лізе. Признатися, хоч воно трохи ніби й гріх, а таки сміх узяв, коли побачили, як сива дідова голова вся була облита помиями і обвішана лушпинням з кавунів та динь.

— Бачиш, чортова баба, — сказав дід, обтираючи полою голову, — як ошпарила! ніби свиню перед Різдвом! Ну, хлопці, буде тепер вам на бублики! У золотих жупанах будете ходити, сучі діти! Подивіться, лишень, подивіться сюди, чого я вам приніс! — сказав дід і одкрив казана.

І що ж би таке було там, як ви гадаєте? Ну, принаймні подумавши добре? га? золото? Отож-бо й є, що не золото: сміття, гній… сором казати, що таке! Плюнув дід, викинув казана і руки помив.

Після того заказав і нам вірити коли-небудь чортові.

— Ви собі й не думайте, — говорив він нам часто, — все, що не скаже ворог Господа Христа, все збреше, сучий син! Правди в нього й на копійку немає!

І бувало тільки почує старий, що в якомусь місці неспокійно:

— Ану, хлопці, давайте хрестити! — загукає до нас, — так його! так його! гарненько! — і почне класти хрести.

А те прокляте місце, де не витанцьовувалось, обгородив він тином і звелів кидати туди все, що було непотрібного, увесь бур’ян і сміття, що згрібали з баштана.

Так от як морочить нечиста сила чоловіка. Я добре знаю цю землю: після того наймали її у батька під баштан сусідні козаки. Земля добра! і родила завжди на диво; тільки на тому завороженому місці ніколи не було нічого путнього. Засадять як слід, а зійде щось таке, що й не добереш у ньому толку: кавун не кавун, гарбуз не гарбуз, огірок — не огірок… чорт знає, що таке!

Коментарі

Вечори на хуторі біля Диканьки

«Вечори на хуторі біля Диканьки» — збірка повістей у двох частинах, з якої почалася слава Гоголя-письменника, вперше вийшла друком у Петербурзі в 1831‒1832 рр. Реконструювати уповні хронологію роботи Гоголя над текстом повістей, власне творчу історію книги, сьогодні вже навряд чи можливо, хоч традиційно ймовірним свідченням зацікавлення митця українською тематикою, що знайшла опосередковане втілення у «Вечорах», вважається адресований матері лист з Петербурга від 30 квітня 1829 р.

Гоголь звертається з проханням надіслати матеріали про Малоросію, чітко, за «статтями» конкретизуючи, чого саме він потребує і на що чекає: «У вас тонкий, спостережливий розум, ви добре знаєте звичаї і побут малоросіян наших, і тому, я знаю, ви не відмовитесь описати їх мені у нашому листуванні. Це мені дуже, дуже потрібно. У ближчому листі я жду від вас опису повного вбрання сільського дячка, від верхньої одежі до самісіньких чобіт з поіменуванням, як це називалось у найзакореніліших, найдревніших, найменш поперемінюваних малоросіян! так само назви одежі, яку носять наші селянські дівки, до останньої стрічки, також нинішні заміжні й мужики. Друга стаття: назва точна й вірна одежі, яку носили з часів гетьманських. Ви пам’ятаєте, колись ми бачили у нашій церкві одну дівку, так одягнену. Про це можна буде розпитати старожилів; я гадаю, Анна Матвіївна чи Агафія Матвіївна знають багато дечого з далеких років. Ще докладний опис весілля, не пропускаючи найменших подробиць; про це можна розпитати Дем’яна (здається, так його називають, прозвання не згадаю), котрого ми бачили розпорядником весіль і котрий знав, очевидно, усякі мислимі повір’я та звичаї. Ще кілька слів про колядки, про Івана Купалу, про русалок. Коли є, крім того, якісь духи або домовики, то про них докладніше з їхніми назвами й діями; безліч носиться між простого народу повір’їв, страшних казань, розповідей, різних анекдотів, та ін.., та ін.., та ін. Все це буде мені надзвичайно цікаво…» Далі Гоголь просить матір надіслати комедії батька, Василя Опанасовича Гоголя-Яновського, пояснюючи свій задум: «Тут так цікавить усіх усе малоросійське, що я постараюсь спробувати, чи не можна буде одну з них поставити на тутешньому театрі». Йшлося про батькові комедії «Собака-вівця» і «Простак, або Хитрість жінки, перехитрена солдатом».

Лист розкриває і плани Гоголя щодо власної творчості, і приховану надію на можливу театральну кар’єру (відоме захоплення Гоголя театром з часів Кибинців та Ніжина знайшло вияв у спробі в жовтні 1829 р. долучитись до сцени, що, на противагу йому, успішно здійснив петербурзький співмешканець і товариш по ніжинській Гімназії вищих наук Н.Я. Прокопович), і, головне, виразно помітний у російському суспільстві першої половини XIX ст. інтерес до «всього малоросійського».

Цей стійкий і тривалий інтерес був обумовлений цілою низкою причин. Не останньою серед них було й перебування України на маргінесах імперії. Екзотичність звичаїв народів порубіжних земель, продемонстрована в освоєнні російською літературою фінської чи кавказької тематики як опосередкована реакція на приростання територіями внаслідок воєнних кампаній, не меншою мірою виявлялась і щодо України. Щоправда, у цьому випадку часом звучали й елегійно-ностальгічні настрої стосовно втраченої незалежності. Певною мірою це пояснюється тим, що російська література, від початків закорінена у давньоруському письменстві, значною мірою створювалась за безпосередньої участі вихідців з України (В.Т. Наріжний, Ф.М. Глинка, О.М. Сомов та ін.), що спричинило потужну і впливову присутність українського сегмента на всіх етапах її розвитку. З іншого боку, віяння західноєвропейського романтизму, зокрема його німецького варіанта, представленого звабливою естетичною програмою з акцентними концептами історизму, народності, фольклоризму, зреалізованими у переконливих зразках художньої практики, теж привертали увагу до України, з якою І.Г. Гердер пов’язував надії па майбутнє європейської культури. Авторитетному в Росії на початку XIX ст. І.Г. Гердеру належала нова концепція мистецтва й