Читати книгу - "Місто дівчат"

— У кіно. Дивилася «Дамбо». А ви?

— На «Поло Ґраундс», дивилася футбол. «Джаянтс» грали останній матч у сезоні. Десь наприкінці другої чверті пролунало дивне оголошення: усім військовим наказали негайно звернутися до військкомату. Я відразу зрозуміла, що сталося щось погане. А потім Сонні Франк травмувався. Це відволікло мою увагу. Не те щоб Сонні Франк був якось із тим усім пов’язаний. Але гравець він першокласний. Словом, трагічний то був день. А ти ходила в кіно з тим своїм хлопцем, з яким заручилася? Як його звали?

— Джим Ларсен. А звідки ви знаєте, що я була заручена?

— Твоя мати розповіла вчора ввечері, поки ти збирала речі. По-моєму, ти ледве з того викрутилася. Мати твоя нібито зраділа, що все так закінчилося, хоча по ній важко сказати. Їй здавалося, що він тобі не дуже подобався.

Я здивувалася. Ми з мамою ніколи відверто не розмовляли про Джима. Ми взагалі ні про що відверто не розмовляли.

Звідки ж вона знала?

— Він був непоганий хлопець, — пробурмотіла я.

— Ну й молодець. Дай йому за це медаль, але ніколи не виходь заміж за хлопця тільки тому, що він «непоганий». І взагалі, Віві, не бери собі за звичку зі всіма заручатися. Бо як не будеш стерегтися, усе закінчиться шлюбом. Цікаво, чому ти взагалі дала йому згоду?

— Бо я не знала, куди себе подіти. Я ж кажу, він був непоганий.

— Стільки дівчат вистрибують заміж з тієї самої причини! Та знайдіть собі якесь інше заняття, панянки мої дорогі! Хобі якесь чи що.

— А ви чому вийшли заміж? — запитала я.

— Тому що Біллі мені подобався, Віві. Дуже подобався. І це єдина причина, щоб з кимось одружитися: якщо ти кохаєш хлопця або він тобі подобається. Чесно кажучи, Біллі досі мені небайдужий. Буквально минулого тижня ми з ним ходили вечеряти.

— Та ну!

— Ні, справді. Послухай, я розумію, що ти розчарувалася в Біллі — багато людей в ньому розчарувалося, — але що я тобі тільки-но казала про своє життєве кредо?

Я промовчала, бо воно вилетіло мені з голови, тож тітка Пеґ нагадала:

— Якщо вже мені хтось сподобався, то це назавжди.

— Ага, дійсно.

Та все ж це мене не переконало.

Вона знову усміхнулася.

— У чому річ, Віві? Ти вважаєш, що це правило має стосуватися тільки тебе?

Надвечір ми прибули до Нью-Йорка.

Було 15 липня 1942 року.

Місто гордо й упевнено сиділо у своєму гнізді з граніту, затиснутому між двома темними річками. Шереги хмародерів мерехтіли в оксамитовому літньому повітрі, наче колони світляків. Ми проїхали тихим величним мостом — широким і довгим, наче крило кондора, — і в’їхали в місто. У людне місто. Серйозне місто. У найвеличнішу метрополію на світі — принаймні так я завжди вважала.

Мене охопив трепет.

Я вирішила посадити там своє маленьке життя і більше ніколи його не покидати.

Розділ двадцять четвертий

Наступного ранку я прокинулася у старих добрих апартаментах дядька Біллі. Тільки цього разу я була в ліжку сама. Ні Селії, ні похмілля, ні катастроф.

Скажу чесно: самій у великому ліжку було дуже добре.

Деякий час я прислухалася, як прокидалася «Лілея». Звуки, яких я вже не сподівалася почути знову. Обурено стукотіли труби: хтось, мабуть, наповнював ванну. Деренчали два телефони: один нагорі, другий унизу, в конторі. Від щастя мені аж запаморочилося в голові. Я накинула халат і пішла зварити собі кави. За кухонним столом застала містера Герберта — той, як завжди, сидів у майці, втупившись у записник, пив свою каву без кофеїну й вигадував жарти для майбутньої вистави.

— Доброго ранку, містере Герберт! — привіталася я.

Він підвів голову і — не може бути! — усміхнувся.

— Бачу, вас відновили на посаді, міс Морріс, — сказав він. — Чудово.

Пополудні того ж дня я разом із тіткою Пеґ та Олів опинилася на Бруклінській військовій корабельні, щоб ознайомитися з майбутньою роботою.

З Мідтауну ми поїхали підземкою до станції на Йорк-стріт, а там пересіли на трамвай. Наступні три роки я їздила цим маршрутом майже кожного дня за будь-якої погоди.

Разом із десятками тисяч інших працівників, які переходили зі зміни до зміни як за годинником. Добирання набридало, а часом просто забирало всі сили. Але того першого дня все було для мене нове й цікаве. Я була вбрана у стильний бузковий костюм (перший і останній раз я одягнула таку гарну річ у таку брудну, засмальцьовану діру) і гарно вклала волосся.

Я підготувала всі папери, щоб мене офіційно прийняли на роботу до військово-морського флоту (Управління корабельнями й портами; категорія: кваліфікована працівниця). Платили сімдесят центів за годину — то були величезні гроші для дівчини мого віку. Мені навіть видали персональні захисні окуляри, хоча моїм очам ніколи не загрожувало нічого серйознішого, ніж іскорки від цигарок тітки Пеґ, які летіли мені в лице.

То мала бути моя перша справжня робота, якщо не враховувати служби в батьковій конторі у Клінтоні, якої враховувати таки не варто.

Я хвилювалася перед зустріччю з Олів. Мені досі було страшенно соромно за свої вибрики і за те, що їй довелося витягувати мене з пазурів Волтера Вінчелла. Я боялася, що вона сваритиме мене чи зневажатиме. Того ранку ми з нею вперше опинилися наодинці. Ми втрьох — вона, тітка Пеґ і я — зібралися їхати на корабельню і вже спускалися сходами надвір. Тітка мусила побігти нагору, бо забула термос, і ми з Олів залишилися на хвилину удвох на сходовій клітці між другим і третім поверхами театру. Я вирішила скористатися нагодою і вибачитися, а ще подякувати їй за те, що вона так благородно мене врятувала.

— Олів, — почала було я. — Я перед вами у великому боргу…

— Ой, Вівіан, — перебила вона мене. — Та досить уже мусолити цю тему.

І на тому все закінчилося.

У нас було чим займатися, і ми не мали часу на всякі дурниці. А займатися ми мали ось чим.

Військові хотіли, щоб ми ставили по два спектаклі на день на Бруклінській корабельні, у жвавому кафетерії на березі затоки Воллебаут-Бей. Хочу тобі сказати, Анджело, що корабельня була гігантська й робота кипіла там, як ніде на світі. У її приміщеннях, які займали понад вісімдесят гектарів, від початку війни цілоденно трудилося майже сто тисяч робітників. На корабельні діяло більш як сорок кафетеріїв, і ми відповідали за «розваги й просвіту» тільки в одному з