Читати книгу - "Скоґландія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
На другому кінці запала тиша. Коли Ярвен заговорила далі, то зі страхом завважила, що голос у неї тремтить. Так воно й мало бути. Її викрали. Вона ледве не вмерла від страху, голоду, недосипання.
— Вони мене викрали, але я втекла! Прошу, заберіть мене звідси, прошу вас, прошу! Приїздіть швидше!
— Ярвен? — перепитала Тяркс; в її голосі Ярвен учула недовіру. — Отже, ще й це сьогодні!..
— Прошу вас, пані Тяркс! — вигукнула Ярвен.
Якийсь велосипедист озирнувся на неї. Вона заплакала.
— Я втекла, пані Тяркс! Прошу вас, прошу! Я так боюся, що вони знайдуть мене! — Вона здригалася від ридань:
— Де ти? — спитала Тяркс. У її голосі все ще чулася обережність.
— Це місто називається Зарбі, — відповіла схлипуючи Ярвен. — Мене підвіз сюди на машині якийсь чоловік, коли я втекла. Але ж вони вже запевне кинулися мене шукати, і якщо знайдуть…
— Що ти йому сказала? — різко спитала Тяркс. — Тому чоловікові в машині.
Нагіра це передбачала.
— Анічогісінько! — прошепотіла Ярвен. — Просто що мені треба до міста. Тут він мене й висадив. На ринковому майдані. Я сиджу тут на лавці, але мені так страшно…
— Нікуди звідти не йди! — наказала Тяркс. — За півгодини ми будемо там. На вертольоті.
І зв’язок урвався.
Ярвен лягла на лавку й випросталась. Їй було байдуже, що про неї подумають люди. Вона відчувала, що протримається вже не довго.
* * *Під’їхала машина, вертоліт чекав на лузі за містом. З машини вискочив Гільґард, обійняв її й вигукнув:
— Ярвен!
І тоді вона заридала в нього на плечі. На них уже почали озиратися люди.
— Не треба привертати уваги! — прошепотів Гільґард. — Тепер усе знову добре! Адже тепер ти знов у нас!
Ярвен шморгнула носом і кивнула головою. «Дарма, що я така збентежена й у паніці — просто це шок після викрадення. Байдуже, що я тепер роблю: поведінка мене нізащо не викаже».
У вертольоті сидів Больштрем. Вигляд він мав такий, немовби за цілу ніч не зімкнув очей. Больштрем скинув на Гільґарда запитливий погляд, і той кивнув головою.
— Оце-то сюрприз! — сказав Больштрем. — Наша маленька Ярвен повернулася! Та ще й після такої ночі!
Ярвен схлипнула й прошепотіла:
— Мені було так страшно! Вони мене… Вони хотіли… — І знову здригнулася від сліз.
— На ось мою хустинку, — промовив Больштрем. — Що ж, ми це ще з’ясуємо. Віце-король уже чекає.
Ярвен здогадалася: вони не знають — довіряти їй чи ні. Нагіра її попереджала, що так і буде.
— Ох, які ж то жахливі люди! — схлипувала Ярвен. — Вони замкнули мене в якійсь манюсінькій комірчині. Там не було нічого, крім тапчана! Мені здавалось… Я думала, що помру з голоду! Вони й самі казали, що заморять мене голодом на смерть! — Вона так розплакалася, що вже не могла говорити. Перед очима в неї стояла та невеличка комірчина, місяць на верхівками дерев, і її знову пойняв страх. — Там було так моторошно, так страшно! А та жінка…
— Жінка? — насторожився Больштрем.
— Нагіра, — схлипнула Ярвен. — Вони називали її Нагірою. Вона… я думаю, вона в них за старшу. Всі її слухались!
— Нагіра… — пробурмотів собі під ніс Больштрем. І знову спинив на Ярвен пильний погляд, так ніби її обличчя, поведінка могли підказати йому, що ж там сталося насправді. — І все це за одну ніч?.. Ну, побачимо.
Він замовк. Ярвен плакала. До кінця польоту ніхто вже не розмовляв.
* * *— Як?! — здивувався Норлін. — Нагіра?
Ярвен вони відвели до принцесиної кімнати — до тієї самої, де дівчина вже ночувала. З нею лишилася Тяркс.
— Вона каже, за старшу там якась жінка — жінка, яку звуть Нагіра, — пояснив Больштрем. — Спитай її сам. Не знаю, що їй можна вірити, а що — ні.
— Таж її викрав Лірон! — заперечив Норлін. Після жахів, які він пережив минулої ночі, обличчя в нього посіріло. — Лише його син, отой поганець, міг укоськати собак. Не хотів би я довідатись, що ми катували його ні за що! Уже за кілька годин після того, як викрали Ярвен, Лірон запропонував отому журналюзі цікаву історію!
— Але ж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скоґландія», після закриття браузера.