Читати книгу - "Скоґландія"

запровадить свої закони, щонайпізніше після того, як він введе на північ війська, довідаються, хто винен у їхній біді: Норлін і південь. І відповіддю на кожне зло буде те, що оце діється. І ненависть наростатиме. Вони вже без вагань наражатимуть на небезпеку й людські життя. Цієї ночі вони зробили це вперше. Досить було лавині зрушити з місця, досить було розпочатися терактам, і спинити їх уже неможливо. І все, до чого вдаватиметься південь, щоб захистити себе, буде марним, бо він має справу з людьми, які, не вагаючись, поставлять на карту навіть власне життя. Я намагалася завадити цьому, але зазнала невдачі. Хто захистить тепер країну від людей, котрі втратили надію, котрим байдуже, якщо вони, підриваючи бомбу, накладуть головою й самі? Чим Норлін збирається погрожувати людям, які ладні пожертвувати останнім, що в них іще лишилося, — власним життям?»

— Нагіро, — озвався Тілокі, — тобі недобре?

Нагіра важко опустилася на стілець і прошепотіла:

— Ярвен має це зробити! Вона має вивідати, де вони тримають під замком короля! Тільки коли ми визволимо короля, Скоґландія дістане ще один шанс. Тільки коли король покладе край усьому тому, що розпочав Норлін! Але це треба робити не гаючись, Тілокі! Господи, це треба робити не гаючись! Якщо це затягнеться, щодня ставатимуться все нові й нові теракти, й на півдні люди зненавидять нас, північан, так, що тоді король у своїх реформах уже не знайде підтримки серед народу.

Малена мовчки кинула погляд на Йоаса.

— Тоді нам пора в дорогу! — озвався Меонок. — Бо щойно Ярвен дістанеться до них, вони кинуться перевіряти те, що вона розповість, і насамперед — шукати місце, де її тримали. А знайти його вони мають покинутим.

Нагіра кивнула головою й спитала:

— Чи все тут так, як вони мають застати?

Меонок підтвердив кивком голови.

— Тоді — з Богом! — кинула Нагіра.

* * *

Вони все докладно обговорили. Що вона має зателефонувати до двору відразу. Зателефонувати, щоб вони приїхали по неї. А доти Ярвен мала вдавати, немовби вона — звичайнісінька дівчина з Північної Скоґландії.

— То ти зрозуміла, Ярвен? — допитувалась Нагіра. — Адже Норлін із Больштремом можуть і не схотіти, щоб хто-небудь довідався про підміну Малени. До того ж тепер ти зі своїми темними косами й карими очима не зовсім схожа на Малену. Тому навіть не намагайся видавати себе за принцесу, Ярвен! Просто зателефонуй Больштремові, назвися, й вони по тебе приїдуть. А тоді вже почне розкручуватись уся ця історія.

Саме так Ярвен і діяла. Йоас повернув їй мобільний телефон (щоправда, тепер, коли її розшукували Норлінові люди, він був їй уже ні до чого, навіть навпаки!), і вона, щойно сівши в авто, одразу викликала занесені до нього номери Гільґарда й Тяркс. Хоч уже й почало розвиднятися, Ярвен певна була, що в Естерлінді ще всі сплять. І справді, на обох номерах вона почула відповідь, що «з абонентом, на жаль, тимчасово нема зв’язку».

— Не відповідають? — спитав водій. — Ніхто не бере слухавку?

Ярвен похитала головою й шморгнула носом. Вона з подивом помітила, що вся тремтить. Щоправда, це можна було списати й на вранішню прохолоду — змерзла, мовляв.

— А тобі куди? — поцікавився водій, кинувши на неї швидкий погляд. — Бо я їду лише до сусіднього міста. До Зарбі.

Де вона вже чула цю назву?

— А мені однаково теж туди, — відповіла Ярвен.

Він їй повірить, нема сумніву. Північноскоґландська дівчина, що працює в якогось селянина далеко на півночі південного острова й надумала оце поїхати до сусіднього міста, не маючи навіть грошей на автобус. Вона була вдячна, що він підібрав її на дорозі й не став багато розпитувати.

У машині вона ще раз спробувала зателефонувати Гільґардові й Тяркс, але марно.

До міста вони в’їхали зі сходом сонця. На ринковому майдані, де її висадив водій, уже відчинив свою крамницю пекар, і в повітрі стояли духмяні пахощі свіжих булочок.

— Усього найкращого, дівчинко! — попрощався водій. — Сподіваюся, тебе хто-небудь підкине назад. Тепер тобі можна лише поспівчувати. Усім вам. Хоча з тим мостом ти, певна річ, і не маєш нічого спільного.

— Дуже дякую! — стиха мовила Ярвен.

«З яким мостом?» — думала вона, сідаючи на лавку поблизу булочної. Їй так хотілося їсти, що вона, здавалося, ось-ось зомліє. Але зголодніти — це навіть добре. Що голодніша вона буде, що більше їстиме, коли вони заберуть її, то правдивіше прозвучить її історія. Своїх жертв викрадачі тримають на голодній дієті.

Вранішній майдан оживав люди: поспішали на роботу, діти з ранцями йшли до школи, повсюди велосипедисти, авта… Але Тяркс відповіла на її дзвінок аж о дев’ятій годині.

— Тяркс! — назвалась вона. У слухавці її голос був ще холодніший, ніж він лишився в спогадах Ярвен.

— Алло! — пошепки промовила Ярвен. — Це