Читати книгу - "Скоґландія"

Норлін кивнув головою й сказав:

— Одначе збіг у часі все ж таки досить дивний!

— То, може, Лірон з Нагірою працювали разом? — припустив Больштрем. — У такому разі нехай нас Бог милує!

— Я хочу зараз побачити її, — промовив Норлін. Потім узяв пляшку й налив собі коньяку. — Як-не-як, вона… моя донька.

— З нею Тяркс, — мовив Больштрем. — Дівчина вся в сльозах. Не пий так багато, Норліне! З самісінького рання!

Коли Норлін увійшов до кімнати, Ярвен сиділа біля столу і їла. Темне волосся позлипалось і пасмами спадало їй на спину. Обличчя було сіре, під очима позалягали глибокі синюваті тіні.

— Вона безперестанку їсть, — сказала Тяркс. — Видко, кілька днів ріски в роті не мала.

«Непогано, — подумала Ярвен, запихаючи до рота кружальце сиру, а вслід за ним — шматок ковбаси. — Непогано, непогано. Викрадачі хотіли заморити мене голодом на смерть».

— Ярвен, — промовив Норлін, опускаючись перед нею навколішки; в ніс їй ударив запах туалетної води для волосся, а також спиртного. — Моя маленька Ярвен! — Він пригорнув її.

Ярвен опанувала себе. «Він — не мій батько. Він не може бути моїм батьком!»

— Прошу вас! — прошепотіла вона й вивільнилася з його обіймів.

На допомогу їй прийшла Тяркс.

— Один із викрадачів вочевидь намагався її… Вона захищалась, у неї все тіло в синцях. Самі розумієте, ваша високосте. Через це вона стала трохи ляклива.

Ярвен спробувала скинути з себе напруженість. «Атож, саме так і було!» — промайнуло в неї. Вона вже розповіла Тяркс, як їй пощастило втекти, — розповіла достоту так, як їй суворо й наказала Нагіра. Мовляв, раннього ранку, коли в хаті нікого не було, молодий бунтар, якого вони тільки й зоставили стерегти її, прийшов до неї в комірчину. Стяг її з тапчана, заходився цілувати й зривати з неї одяг. Але він був такий збуджений, що забув замкнути за собою двері. «Нам лишається тільки сподіватися, що вони в це повірять», — сказала Нагіра. Ярвен молотила того хлопця по обличчю, пручалася, дряпалась, і врешті-решт їй таки пощастило від нього втекти. Тоді він погнався за нею лісом, але через щось перечепивсь, а вона сховалася за деревом, а сутінки тим часом стали ще глибші. А тоді якась машина підвезла її до сусіднього міста.

— Ваша королівська високосте, коли ми знайшли її, вигляд вона мала жахливий, — промовила Тяркс (Ярвен з подивом завважила, що жінка вочевидь їй співчуває) — Вона, видно, кілька днів не спала й не їла.

Ярвен обвела поглядом стіл, схопила окраєць хліба й відкусила великий шматок.

— Ярвен! — прошепотів Норлін. — Що вони з тобою зробили?!

«Помовч! — подумки кинула Ярвен. — Та помовч же, помовч! Я не хочу тебе чути! Забирайся звідси, ти мені не батько! Забирайся геть!»

— Мені так шкода тебе, Ярвен! — зітхнув Норлін і поволі підвівся. — Адже ми навіть не припускали…

Ярвен знай жувала й ковтала, жувала й ковтала. По щоці їй котилася сльоза.

— Вони за це поплатяться! — вигукнув Норлін. — Ярвен, можеш бути певна: їх чекає справедлива покара! Тепер ти на власній шкурі відчула, які жорстокі ті бунтарі. Тож ти все-таки допоможеш нам здолати їх?

Очей Ярвен не підвела, проте головою кивнула. Рука її, що саме підносила до рота чашку, затремтіла.

— Що ж, у такому разі для початку влаштуємо прес-конференцію, — сказав Норлін. — Гримерка вже тут. Ти ж бо розумієш, нам треба знов обернути тебе на Малену. Весь народ має побачити й почути, крізь що ти пройшла. — Він ще раз став перед нею навколішки й стиха додав: — А потім ти зможеш відпочити, люба моя Ярвен. Потім спатимеш стільки, скільки душа забажає. Ніхто тебе не потривожить. — Голос його зробився лагідний.

Це був тиран, він жадав влади й багатства, він викрав короля й наказував убивати людей.

Це був її батько, і завадити йому любити її вона не могла.

— Оперативні підрозділи вже на марші, — доповів Больштрем. — Ступінь бойової готовності — номер один, у всій країні. Це добре, Норліне, що дівчинка вислизнула від них. Я тут поміркував… Усе збігається. Вона каже, нібито в хаті стерегти її залишили тільки одного охоронця, а решта зникли, насамперед Нагіра. І точнісінько в цей самий час злітає в повітря міст. Хто ж повірить, що це — випадковий збіг обставин?

— Нагіра… — пробурмотів собі під ніс Норлін. — Адже ми відразу здогадалися, що за