Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Цзяннані. Прадід — Цзя Дайхуа, полководець Божественної могутності й столичний генерал-губернатор зі спадкоємним титулом першого класу. Дід — Цзя Цзін — здобув ступінь цзіньши на іспитах такого-то року. Батько — Доблесний і Могутній полководець Цзя Чжень зі спадкоємним титулом третього класу».

Дай Цюань прочитав папір і сказав своєму служникові, що стояв поруч:

— Коли повернемося, передаси цей папір начальникові відомства фінансів і скажеш, що я прошу його скласти посвідчення офіцера імператорської палацової охорони й виписати відповідний папір із занесенням у нього цього родоводу. Гроші надішлю завтра.

Служник слухав і шанобливо кивав головою.

Хоч як Цзя Чжень утримував гостя, той почав прощатись, і довелося провести його до палацових воріт.

Уже коли Дай Цюань сідав у паланкін, Цзя Чжень його запитав:

— Мені самому сходити в казначейство передати срібло чи прислати його вам додому?

— У казначействі більше турбот, — відповів Дай Цюань, — краще надішліть додому рівно тисячу лянів.

Цзя Чжень подякував і сказав:

— Як тільки скінчиться термін жалоби, ми із сином прийдемо до вас висловити вдячність особисто.

Тут почулися крики й шум — це прибула дружина Відданого й Шанобливого хоу Ши Діна із племінницею Ши Сян’юнь. Не встигли пані Сін, пані Ван і Фенцзє провести їх у дім, як прибули люди з родин Цзіньсянського хоу, Чуаньнінського хоу й Шоушаньського бо здійснити жертвопринесення перед труною покійниці. Біля паланкінів їх зустрів Цзя Чжень і відвів до зали.

Усі сорок дев’ять днів біля палацу Нінго панувало пожвавлення. Безперервною низкою йшли рідні та друзі, юрбами сунули чиновники, снували якісь люди.

У призначений термін Цзя Чжень звелів Цзя Жуну обрядитись у святковий одяг і поїхати за посвідченням. Пані Цінь ховали як належить ховати дружину чиновника п’ятого класу, про що свідчили всі атрибути біля труни й здійснювані церемонії. На табличці біля труни значилося: «Місцеперебування пані Цінь із родини Цзя, дружини чиновника п’ятого класу».

Ворота із саду Злиття ароматів, що ведуть на вулицю, було розчинено навстіж, обабіч них споруджено помости для музикантів і виставлено сокири, бойові топірці й мечі. На воротах — велика червона дошка із золотими ієрогліфами:

«Офіцер імператорської гвардії охорони палаців Забороненого міста, що несе службу при особі імператора».

На вівтарях для буддійських і лаоських ченців — напис великими ієрогліфами: «На похороні дружини чиновника п’ятого класу вродженої Цінь, дружини старшого онука потомственого Нінго-гуна з роду Цзя, офіцера імператорської гвардії охорони палаців Забороненого міста, що несе службу при особі імператора, у місці найвищої справедливості чотирьох материків, у державі великого спокою, створеній навічно повелінням Неба, праведний буддійський чернець, смиренний служитель Порожнечі та Спокою Бань і проповідник єдино щирої віри даос Є, благоговійно дотримуючись посту, з шанобою звертаються до Неба й благають Будду».

Потім був іще один напис:

«Місце, де шанобливо просять духів-охоронців учення Будди вилити божественну милість, поширити могутність і звільнити за сорок дев’ять днів душу покійниці від покарань і відплати за вчинені гріхи й дати їй заспокоєння».

Інших написів ми перераховувати не будемо.

Цзя Чжень був задоволений, але в той же час побоювався, як би не сталося недоглядів у церемоніях — пані Ю занедужала й не могла приймати знатних дам.

— Чого ви засмучуєтеся, брате мій? — запитав Баоюй. — Усі справи начебто залагоджено?

Тут Цзя Чжень зізнався, що турбується, тому що нікому розпоряджатися прийомом гостей.

— Що ви! — вигукнув Баоюй. — Є людина, що легко впорається із цією справою.

На запитання, хто це, Баоюй не насмілився вголос відповісти, тому що в кімнаті було повно родичів. Він нахилився до самого вуха Цзя Чженя й щось йому прошепотів.

Цзя Чжень не міг приховати своєї радості.

— Прекрасно! Тепер усе в порядку! — вигукнув він. — Ходімо ж швидше!

Він попрощався з усіма й, захоплюючи за собою Баоюя, рушив до верхньої кімнати.

День був буденний, людей у залі небагато, лише кілька найближчих. Пані Сін, пані Ван і Фенцзє вели з ними розмову.

Почувши: «Прибув старший пан!», служниці злякано ойкнули й швидко поховалися. Фенцзє з гідністю підвелася назустріч Цзя Чженю.

Цзя Чжень увійшов повільно, опираючись на ціпок, він нездужав, до того ж він був убитий горем.

— Вам варто було б трохи відпочити, — порадила пані Сін. — Останніми днями, незважаючи на нездоров’я, ви весь час порядкуєте. Що привело вас до нас?

Цзя Чжень насилу відважив уклін, запитав про самопочуття й попросив вибачення за завдані турботи.

Пані Сін звеліла Баоюю підтримати Цзя Чженя, а служницям наказала подати стілець.

Одначе сісти Цзя Чжень відмовився, через силу посміхнувся й сказав:

— Я прийшов із проханням до другої тітоньки й старшої сестриці.