Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

політичного спектра антиглобалізаційна коаліція звинувачує Світовий банк та МВФ у тому, що вони є лакеями капіталістів, примушуючи країни, що розвиваються, до глобалізації і кидаючи бідні країни під тягарем великих боргів у цьому процесі. Наради цих організацій стали приводом до насильницьких протестів. Коли ці дві інституції мали свою осінню нараду в Празі у 2000 році, місцеві ресторани Kentucky Fried Chicken та Pizza Hut замовили заміну своїх вікон завчасно.

Коли розгорталася глобальна рецесія 2007 року, Сполучені Штати критикували кілька європейських країн за те, що вони мало зробили для стимулювання розвитку своїх економік. Конкретна критика доволі суперечлива, однак усе ж вона вказує на важливий момент. Для того, щоб американська економіка відновилася, має відновитися і європейська економіка також. І японська. І китайська. І кожна інша велика економіка. Нації не є конкурентами в традиційному сенсі цього слова. Урешті-решт Red Sox ніколи не скаржитиметься, що Yankees[241] не зробили необхідного в міжсезоння, щоб поліпшити якість своєї гри. Бейсбол — це гра з нульовою сумою. Лише одна команда може виграти Світову серію. Міжнародна економіка має протилежний характер. Усі країни можуть із часом стати багатшими, навіть якщо окремі фірми в цих країнах конкуруватимуть за прибутки й ресурси. Глобальний ВВП постійно росте століттями. Ми разом стали багатшими, ніж були у 1500 році. Хто став біднішим, щоб це сталося? Ні­хто. Мета глобальної економічної політики повинна бути в тому, щоб полегшити націям співробітництво між собою. Чим краще ми це робитимемо, тим багатшими й безпечнішими ставатимемо.

Розділ 12
Торгівля і глобалізація:
хороші новини про азійські потогінні підприємства

Уявіть собі блискучий винахід: машина, що може перетворювати зерно в стереоапаратуру. Якщо ця машина працюватиме на повну потужність, то перетворюватиме п’ятдесят бушелів зерна в DVD-плеєр. Або після перемикання на інший режим перетворюватиме півтори тисячі бушелів сої в чотиридверний седан. Однак ця машина ще більше різнобічна: при правильному програмуванні вона перетворить програмне забезпечення Windows на найкращі французькі вина. Чи Boeing 777 на досить свіжі фрукти й овочі, щоб місяцями годувати місто. Дійсно, найпривабливіше в цьому винаході те, що його можна встановити де завгодно й запрограмувати на перетворення того, що там росте чи виробляється, на предмети, які зазвичай значно важче здобути.

Що важливо, це працює і для бідних країн. Нації, що розвиваються, можуть вводити в машину те, що здатні виробляти — товари повсякденного вжитку, дешевий текстиль, базові товари, — й отримувати товари, що в іншому випадку були б їм недоступні: їжа, ліки, сучасні речі. Зрозуміло, що бідні країни, отримавши доступ до такої машини, розвивалися б швидше, ніж країни без доступу. Можна очікувати, що надання доступу до цієї машини буде частиною стратегії виведення мільярдів людей по всій земній кулі з жахливої бідності.

Чудово те, що такий винахід існує. Називається «торгівля».

Якщо я пишу книжки, щоб мати засоби для життя, і використовую свій дохід, аби купити авто, вироблене у Детройті, то тут немає ніякої особливої суперечності щодо цієї транзакції. Це дає мені вигоду, а також вигоду і виробникові автомобілів. Це розглядалося в розділі 1. Сучасна економіка побудована на торгівлі. Ми платимо іншим, щоб вони робили те, чого не можемо ми, — від виробництва автомобілів до вирізання апендициту. Важливо також те, що ми платимо людям, щоб вони робили щось, що могли б зробити і ми, але вирішуємо не робити, зазвичай тому, що ми можемо краще використати свій час. Ми платимо іншим, щоб вони зробили каву, сендвічі, поміняли оливу в авто, прибрали в домі, навіть вигуляли собаку. Starbucks не був заснований на якихось надзвичайних технологічних досягненнях. Компанія просто виявила, що зайняті люди регулярно платитимуть кілька доларів за чашку кави замість того, що робити її самим або пити гидоту, сидячи в офісі по шість годин.

Найлегше визнати досягнення завдяки торгівлі, уявивши собі життя без неї. Ви можете прокинутися вранці в малому, дірявому будинку, який ви самі й побудували. Можете одягтися в те, що самі пошили, постригши двох овець, яких випасали на задньому дворі. Потім ви можете зірвати кілька кавових зерен із кволого дерева, що не росте дуже добре в Міннеаполісі, водночас сподіваючись, що ваша курка знесла вранці яйце, щоб ви мали щось на сніданок. По суті, наші стандарти життя високі тому, що ми можемо зосередитися на тих завданнях, які вміємо виконувати найкраще, і купити все інше.

Чому такого типу транзакції мають відрізнятися, якщо товар чи послуга походять із Німеччини або Індії? Не повинні. Ми перетинаємо політичні кордони. Але економіка не змінюється при цьому радикально. Індивіди та фірми роблять бізнес між собою, бо це дає їм вигоду. Це стосується і робітника на фабриці Nike у В’єтнамі, і робітника автозаводу в Детройті, француза, що з’їдає гамбургер у McDonald’s в Бордо, чи американця, який п’є чудове бургундське в Чикаго. Будь-яке раціональне обговорення теми торгівлі повинно починатися з ідеї, що люди в Чаді або Того чи Південній Кореї нічим не відрізняються від вас чи мене: вони роблять те, що, як сподіваються, поліпшить їхнє життя. Торгівля — одна з таких справ. Пол Круґман зазначав: «Ви можете сказати, — як і я, — що глобалізація, здійснювана не задля добра людей, а з міркувань прибутку, принесла значно більше добра значно більшій кількості людей, ніж уся міжнародна допомога й пільгові кредити, надані будь-коли урядами й міжнародними агенціями з добрих намірів». А потім він із жалем додає: «Однак, кажучи це, з власного досвіду знаю, що гарантував собі шквал обурених листів»[242].

Така вже природа «глобалізації», терміна, що представляє зростання міжнародних потоків товарів і послуг. Американці й більшість інших народів планети більше, ніж будь-коли, схильні купувати товари чи послуги в інших націй і натомість продавати свої товари й послуги за кордон. Наприкінці 1980-х років я подорожував по Азії, готуючи серію статей для щоденної газети в Нью-Гемпширі. У досить віддаленій частині острова Балі я зі здивуванням знайшов ресторан Kentucky Fried Chicken[243] і написав про це статтю. «Полковник Сандерс успішно розмістив ресторани швидкого харчування у найвіддаленіших куточках світу», — писав я. Якби я тоді зрозумів, що ідея «культурної гомогенізації» через десять років стане джерелом напруги для громадських заворушень, я би став багатим і знаменитим як один із найперших коментаторів на тему глобалізації. Замість цього я прос­то зазначив: «У цій відносно незіпсованій місцевості Kentucky Fried Chicken видається якось не на місці»[244].

Цей ресторан