Читати книгу - "Безсоння"

Ральф обернувся до Луїзи. Вона сиділа в прозорій сірій капсулі, яскравій, як ранковий літній туман, який ось-ось освітять перші промені сонця. Саме це перетворювало жінку, яку Білл Мак-Ґоверн називав «наша Луїза», на істоту неабиякої гідності… І краси.

«Вона схожа на Еос, — подумав Ральф. — Богиню ранкової зорі».

Луїза посовалася на лавці:

— Ральфе? Чому ти так на мене дивишся?

«Тому що ти гарна і тому що я закохався в тебе, — захоплено подумав Ральф. — Зараз моя любов така велика, що мені здається, начебто я тону, і мені приємно вмерти».

— Тому що ти повинна згадати, що саме сказала.

Жінка знову нервово засмикала замок своєї сумочки.

— Ні, я…

— Зможеш. Ти сказала своїй невістці, що вона взяла сережки. Вона зробила це тому, що бачила, наскільки твердою є твоя рішучість не їхати з ними, а твоя невістка божеволіє, коли не отримує того, чого хоче… Від цього вона стає ядерною. Вона зробила це, тому що ти заткнула її за пояс. Хіба не так?

Луїза дивилася на нього очима, що округлилися від переляку:

— Звідки тобі це відомо, Ральфе? Звідки тобі все відомо про неї?

— Я знаю, тому що знаєш ти, а ти знаєш, тому що бачила.

— О, ні, — прошептала Луїза. — Ні, я нічого не бачила… Я весь час була в кухні разом із Гарольдом.

— Не тоді, не тоді, коли вона це зробила, а коли повернулася. Ти бачила це в ній і навколо неї.

Як і він сам бачив тепер дружину Гарольда Чесса в Луїзі, начебто жінка, що сиділа поруч, перетворилася на лінзу. Дженет Чесс була високою, білолицьою і довгоногою. Її щоки всі в ластовинні, яке вона ретельно запудрювала, а волосся переливалося спалахами рудого. Цього ранку вона приїхала в Деррі, уклавши своє чудове волосся на одне плече. Що ще знав Ральф про жінку, якої ніколи не бачив? Усе, абсолютно все.

«Вона затушовує ластовиння спеціальним олівцем, тому що вважає, що воно робить її несолідною, адже люди не сприймають веснянкуватих серйозно. У неї гарні ноги, і вона це знає. На роботу вона ходить у спідниці-шортах, але сьогодні, відправляючись провідати (стару суку) маму Луїзу, одягла жакет і старі джинси. Одяг для Деррі. У неї затримка. Вона вже досягла того віку, коли місячні не приходять регулярно, як раніше, і під час дво-триденних менопауз, періоду, коли все навколо здається скляним, а навколишні уявляються або тупими, або противними, вона стає навіженою. Можливо, саме в цьому справжня причина її вчинку».

Ральф побачив жінку, що виходить із малюсінької ванної. Побачив, як вона, метнувши лютий погляд на кухонні двері — і близько не було нудотного виразу на її пласкому, напруженому обличчі, — схопила сережки з таці й засунула їх у ліву кишеню джинсів. Ні, Луїза не була свідком підлого злодійства, але воно змінило кольори аури Дженет Чесс із блідо-зеленого на складний багатошаровий малюнок із коричневого й червоного, і Луїза одразу побачила це й зрозуміла — можливо, не маючи ані найменшого уявлення, що відбувається з нею насправді.

— Так, вона взяла сережки, — сказав Ральф. Він бачив, як сірий димок струменіє уздовж зіниць широко розплющених очей Луїзи. Він міг би дивитися на них цілий день.

— Так, але…

— Якби ти погодилася поїхати з ними на призначену зустріч у Ріверв’ю Естейт, можу заприсягтися, що ти знайшла б їх після її наступного візиту… Або, швидше за все, вона знайшла б їх. Просто щаслива випадковість. «О, мамо Луїзо, погляньте, що я знайшла!» Під раковиною, або в шафі, або в темному закутку.

— Так. — Тепер Луїза зачаровано, немов загіпнотизована, дивилася в обличчя Ральфа. — Вона, мабуть, жахливо себе почуває… І не насмілиться принести їх назад, адже так? Тільки не після того що я сказала. Ральфе, звідки ти знаєш?

— Звідти, звідки й ти. І давно ти бачиш аури, Луїзо?

4.

— Аури? Не розумію, що ти маєш на увазі. — Одначе вона прекрасно розуміла.

— Літчфілд розповів твоєму синові про безсоння, але сумніваюся, щоб тільки це наштовхнуло Літчфілда… розпустити язика. Інша річ те, що він назвав проблемою зі сприйняттям. Я неймовірно здивований припущенням, що хтось міг зарахувати тебе до звихнутих, хоча й сам останнім часом маю ідентичні проблеми.

— Ти?

— Так, мем. І згадай: кілька хвилин тому ти сказала щось більш цікаве. Ти сказала, що почала бачити Дженет якось кумедно. І лячно. Ти не можеш згадати, що саме сказала перед самим їхнім відходом, але ти чудово пам’ятаєш, що саме відчувала. Ти бачиш іншу частину світу — протилежну частину світу. Форми навколо речей, форми всередині них, звуки без звуків. Я називаю це світом аур, і саме це спостерігаєш ти. Так, Луїзо?

Вона мовчки дивилася на нього, потім сховала обличчя в долонях.

— Я гадала, що втрачаю розум, — сказала вона, а потім повторила знову: — О, Ральфе, я гадала, що втрачаю розум.

5.

Ральф пригорнув Луїзу, потім відпустив і підняв пальцем її обличчя за підборіддя.

— Тільки не треба більше сліз, — сказав він. — У мене немає другої хусточки.

— Не треба більше сліз, — погодилася жінка, але очі її знову зрадницьки заблищали. — Ральфе, якби ти тільки знав, як це було жахливо…

— Я знаю.

Вона сліпуче посміхнулася:

— Так… Гадаю, тобі відомо.

— Те, що змусило цього ідіота Літчфілда вирішити, що ти втрачаєш розум, — швидше за все, він подумав про хворобу Альцгеймера, — не просто безсоння, а безсоння, супроводжуване чимось іще, чимось, що він сприйняв за галюцинації. Правильно?

— Напевно, тільки мені він нічого не сказав. Коли я розповідала йому про речі, які я бачу, — барви і все інше, — він здавався таким співчутливим.

— Звісно, а як тільки ти вийшла за двері, він одразу зателефонував твоєму синові й сказав, щоб той терміново приїжджав у Деррі й робив що-небудь зі своєю старенькою матусею, яка починає бачити людей, що розгулюють у різнобарвних «конвертах» з довгими «мотузочками», які тягнуться вгору від їхніх маківок.

— Ти теж це бачиш, Ральфе? Ти теж усе це бачиш!

— Теж, — відповів він і розсміявся. Сміх пролунав безумно, але Ральф не здивувався. Були тисячі речей, про які він хотів у неї запитати; здавалося, він божеволів із нетерпіння. Виникло й дещо інше, настільки несподіване, що спершу він навіть не зумів визначити, що ж це таке: збудження. Не просто бажання, а саме збудження.

Луїза знову плакала. Сльози її були кольору