Читати книгу - "Історик"

— Дивна картина, — зауважив я.

— Так, він завжди захоплювався мистецтвом, музикою, він спорудив тут дуже багато гарних будинків. — Тургут торкнувся підборіддя великим пальцем. — Але, друзі мої, що ви думаєте про цей документ, який знайшов Селім Аксой?

— Це дуже цікаво, — сказав я чемно, — але я не бачу, як це може нам допомогти знайти могилу.

— Я теж не можу цього зрозуміти, — зізнався Тургут. — Хоча я помітив схожість цього документа з листом, який читав вам сьогодні вранці. Події навколо могили у Снагові, якими б вони не були, відбулися того ж року — 1477. Ми вже знаємо, що саме в цей час помер Влад Дракула і що за рік після цього якась група ченців на острові Снагові була чимось стурбована. Може, це були ті самі ченці або інші, пов’язані зі Снаговом?

— Можливо, — погодився я, — але це припущення. Цей документ говорить тільки про те, що ченці були з Карпат. У той час у Карпатах було, мабуть, багато монастирів. Як ми можемо переконатися в тому, що вони саме з монастиря на острові Снагов? Хелен, як ти гадаєш?

Мабуть, моє питання звалилося на неї зненацька, тому що вона дивилася на мене так лагідно, як ніколи ще раніше. Але потім вираз її обличчя швидко змінився, і я подумав, що мені все це здалося. Вона могла просто згадати свою матір або мріяти про нашу поїздку в Угорщину. Якими б не були її думки, вона одразу ж зосередилася.

— Так, у Карпатах було багато монастирів. Пол має рацію, ми не можемо зв’язувати ці два документи без додаткової інформації.

Мені здалося, що Тургут розчарований і щось почав говорити, але тієї миті почувся глибокий подих. Це був містер Ерозан, який усе ще лежав на підлозі.

— Він зомлів! — вигукнув Тургут. — А ми тут базікаємо, як… — він підніс часник до носа свого друга, той став плюватися й трохи отямився. — Швидше, нам треба відвезти його додому. Професоре, мадам, допоможіть мені. Ми викличемо таксі й відвеземо його до мене. Ми із дружиною подбаємо про нього. Селім залишиться в архіві, він от-от має відчинитися. — Він дав Аксою кілька вказівок турецькою.

Потім ми із Тургутом підвели блідого, слабкого чоловіка з підлоги, поставили його між нами й обережно повели до задніх дверей. Хелен пішла за нами, несучи піджак Тургута, ми пройшли алеєю, і вже за хвилину вийшли на сонце. Коли воно освітило обличчя містера Ерозана; він скривився, схилився до мого плеча й затулив однією рукою очі, ніби захищаючи їх від спалаху.

Розділ 36

Ніч, проведена на фермі в Боло разом із Барлі, який спав в іншому кінці кімнати, була найбезсоннішою з тих, що будь-коли були у моєму житті. Ми лягли спати приблизно о дев’ятій годині, бо не було чим зайнятися, хіба що слухати, як кричать кури, або дивитися, як струменить світло з похилих хлівів. Я була здивована, коли дізналася, що на фермі немає електрики.

— Хіба ти не помітила, що немає проводів? — запитав Барлі.

Фермерша дала нам ліхтар і дві свічки перед тим, як сказати нам «на добраніч». Через свічки тіні від полірованих меблів подовжувалися й нависали над нами, а вишивка на стіні злегка мерехтіла.

Кілька разів позіхнувши, Барлі в одязі ліг на одне з ліжок і відразу заснув. Я не наслідувала його приклад, але й не хотіла залишати свічки на всю ніч. Нарешті я згасила їх і залишила ліхтар, що жахливо згущував тіні навколо мене, а темрява за вікном, здавалося, лізла в кімнату знадвору. Шаруділи гілки дерева, ніби хилилися ближче, тихий, моторошний звук — це могли бути сови або голуби — долітав до мене, коли я лежала, згорнувшись калачиком у своєму ліжку. Барлі, здавалося, був дуже далеко, раніше я зраділа з того, що ми спатимемо на різних ліжках, щоб не було ніяких незручностей, але зараз я мріяла про те, щоб спати пліч-о-пліч.

Я пролежала так непорушно в одному положенні й відчувала, що мої суглоби починають затікати, аж раптом жовте світло пробилося крізь вікно й освітило дошки на підлозі. Виходив місяць, мені стало трохи легше, ніби старий друг вийшов, щоб скласти мені компанію. Я намагалася не думати про батька. Якби це була поїздка з ним, зараз він спав би у своїй красивій піжамі на сусідньому ліжку, а поруч лежала б його книга. Він перший би помітив цей старий фермерський будинок, він би знав, що центральна частина будинку була побудована ще в часи Аквітанії, він купив би вино в приємної господарки й поговорив би з нею про її виноградник.

Лежачи там, я мимоволі думала про те, що буду робити, коли батько не виживе після поїздки в Сен-Матьє. Я не могла просто повернутися в Амстердам, щоб гаяти дні в нашому будинку наодинці з місіс Клей — це тільки ще дуже краяло б мені серце. За європейською системою в мене було ще два роки до вступу в якийсь університет. Але в кого ж я житиму весь цей час? Барлі повернеться до свого колишнього життя: я не думала про те, що він продовжуватиме піклуватися про мене. Я згадала майстра Джеймса, його глибоку сумну посмішку й добрі зморшки біля його очей. Я подумала про Джулію й Массімо, про їхню віллу Умбрія. Я уявила Массімо, коли він наливав мені вино: «Що ти вивчаєш, люба доню?» — а Джулія сказала, що я займу найкращу кімнату. У них немає дітей, вони любили мого батька. Якщо мій світ зруйнується, я поїду до них.

Я загасила ліхтар, тепер уже сміливіше, стала на сходи й визирнула назовні. Я бачила тільки місяць, він світив на небі, наполовину схований хмарами. Раптом повз нього пролетіла постать, яку я дуже добре знала… Ні, це була всього лише мить, і це ж була хмара, хіба не так? Розгорнуті крила й загнутий хвіст? Видіння відразу зникло, але я пішла до ліжка Барлі й тремтячи лежала там довгі години до ранку, пригорнувшись до його спини.

Того ранку ми перевели містера Ерозана у квартиру Тургута, де поклали бібліотекаря, блідого, але спокійного, на один із довгих диванів. Ми все ще були там, коли місіс Бора повернулася після роботи з дитсадка. Вона ввійшла з сумками, тримаючи