Читати книгу - "Історик"

бібліотекаря чи самого Дракулу, але коли я побачив, як вона стисла зуби, то відразу повірив, що будуть знищені обидва. Одного разу я вже бачив її обличчя таким: тоді ми сиділи в кафе за столом і розмовляли про її батьків. Саме тієї миті вона присяглася знайти свого брехливого батька й викрити його перед усім науковим світом. Може, я помилявся, а може, її місія в якийсь момент перейшла до іншої мети, і Хелен сама цього не помітила?

Селім Аксой ходив за нами, і зараз він щось заговорив турецькою. Тургут кивнув.

— Містер Аксой нагадав мені, що ми прийшли сюди у справі, нам треба братися до роботи, і він має рацію. Незабаром прибудуть інші вчені, і нам доведеться або зачинити архів, або відкрити його публіці Він сказав, що сьогодні попрацює тут бібліотекарем. Але спочатку треба сховати документи й подивитися, що зникло. Передусім треба віднести мого друга в безпечне місце. Містер Аксой також хоче показати нам якісь архіви до приходу відвідувачів.

Я відразу почав збирати розкидані документи, і мої гірші побоювання підтвердилися.

— Оригінали карт зникли, — похмуро повідомив я.

Ми обшукали сховище, але карти того дивного регіону, контури якого нагадували дракона, зникли. Нам залишалося припустити, що вампір сховав ці карти ще до того, як ми прийшли. Це була страшна думка. Звичайно ж, у нас були копії, накреслені рукою Россі й Тургута, але саме оригінали, як мені здавалося, могли розповісти про те, де перебуває Россі, це була найближча до нього ланка з тих, які я будь-коли мав.

На додаток до втрати такого скарбу, мені спало на думку, що злий бібліотекар може розкрити таємницю до того, як це зробимо ми. Якщо Россі знаходився в могилі Дракули, де б вона не була, у лихого бібліотекаря зараз з’явився гарний шанс потрапити туди раніше від нас. Сильніше, ніж будь-коли, я відчув необхідність і неможливість пошуків мого улюбленого куратора. Нарешті (ця думка знову повернулася до мене) Хелен була тепер цілком на моєму боці.

Тургут і Селім про щось говорили поруч із пораненим бібліотекарем, потім, мабуть, звернулися до нього, бо він спробував підвестися, показуючи кудись у далекий кут сховища. Селім зник, але повернувся за п’ять хвилин із маленькою книгою. Вона була обтягнута червоною шкірою, досить потертою, але із золотавим написом арабською мовою. Він поклав її на найближчий стіл, пошукав щось у ній, а потім кивнув Тургуту, який складав свій піджак, щоб зробити подушку під голову для свого друга. Тепер містерові Ерозану було значно зручніше. Я увесь час поривався запропонувати, щоб ми викликали «швидку допомогу», але відчував, що Тургут, мабуть, знає, що робить. Він підвівся й підійшов до Селіма, вони кілька хвилин говорили про щось, у той час як ми з Хелен не зважувалися подивитися одне одному в очі — ми обоє на щось сподівалися й боялися подальшого розчарування. Нарешті Тургут підкликав нас.

— От що хотів показати нам Селім Аксой цього ранку, — серйозно сказав він. — Правду кажучи, я не знаю, чи це якось стосується нашого дослідження, хоча я все-таки прочитаю це вам. Цей том було складено на початку дев’ятнадцятого сторіччя видавцями, імен яких я ніколи раніше не зустрічав — це історики Стамбула. Вони зібрали тут усілякі відомості, які могли знайти про життя в Стамбулі в перші роки життя міста, починаючи з 1453, коли султан Мехмед захопив місто й оголосив його столицею своєї імперії.

Він показав на сторінку з красивою арабською в’яззю, і тоді вже вкотре я подумав про те, як жахливо, що мови людства, а також алфавіти були розділені Вавилоном. Коли я подивився на сторінку з оттоманською печаткою, мою увагу відразу привернули якісь символи, такі незрозумілі, як і магічні зарості.

— Цей абзац мій друг пам’ятає, тому що працював над ним тут. Автор невідомий, це повідомлення про деякі події 1477 року. Так, друзі мої, це той рік, коли Влада Дракулу вбили у Валахії. Тут ідеться про те, що того року на Стамбул напала дивна чума, через яку імамам доводилося ховати трупи, устромляючи осиковий кілок у їхні серця. Тут ще говориться, що в місто з Карпат спустилася група ченців (саме завдяки цьому рядку містер Аксой згадав цю книгу), вони заїхали на возі, який тягли мули. Ченці просили притулку в монастирі Стамбула й залишалися там дев’ять днів і дев’ять ночей. Це й усі повідомлення, зв’язки між ними неточні, більше нічого не написано про ченців або про те, що з ними сталося. Через слово «Карпати» мій друг Селім хотів, щоб ви знали про це.

Селім Аксой багатозначно кивнув, але я не втримався й зітхнув. Цей абзац був дуже дивний, мені стало ніяково, до того ж він не проливав світла на наші проблеми. Рік 1477 — це справді було дивно, але це могло бути збігом. Я запитав Тургута:

— Якщо місто було вже під владою турків, як у місті могли прийняти ченців?

— Гарне питання, друже мій, — спокійно зауважив Тургут. — Мушу сказати вам, що за часів турецького правління тут було багато церков і монастирів. Султан був дуже поблажливий до них.

Хелен похитала головою.

— Після того як він наказав своїй армії зруйнувати більшість церков у місті або відібрав їх під мечеті?

— Це правда, що, захопивши місто, султан Мехмед віддав його своїм воїнам на три дні, — визнав Тургут. — Але він би не зробив цього, якби місто здалося йому. До речі, він пропонував їм мирне рішення. У літописах також ідеться про те, що, коли він увійшов у Константинополь і побачив, якої шкоди завдали його солдати місту: зруйновані будинки, опоганені церкви, убиті жителі, — султан заплакав через долю цього прекрасного міста. Відтоді він дозволяв церквам працювати, а також надавав багато привілеїв візантійському населенню.

— А також перетворив понад п’ятдесят тисяч мешканців на рабів, — сухо вставила Хелен. — Не забувайте про це.

Тургут захоплено посміхнувся їй.

— Мадам, ви для мене — це занадто. Я хотів лише показати вам, що наші султани не були чудовиськами. Як тільки вони захоплювали територію, вони правили досить мирно для тих часів. Хоча сама війна була жорстокістю.

Він показав на далеку стіну архіву:

— Ось і його величність Мехмед власною персоною, якщо ви хочете подивитися на нього.

Я пішов подивитися, а Хелен уперто залишилася на своєму місці. Це була репродукція в рамочці, очевидно, дешева копія, намальована аквареллю. На ній був зображений міцний чоловік у сидячій позі в біло-червоному тюрбані. На картині в нього була