Читати книгу - "Розгін, Крістофер Джон Сенс"

— Пам’ятаю, як торік, сер, король із двором їхали замерзлою Темзою. Ви бачили?

— Ні, я був у суді. Я юрист.

Але я пам’ятав, як цю подію описував Марк. Він працював у Палаті розподілу, коли надійшла звістка, що король буде їхати по льоду з Вайтхолла на різдвяні святкування в Грінвічському палаці з усім двором, і він хотів, щоб вестмінстерські клерки також приєдналися до нього. Звичайно, уся ця подія мала політичне забарвлення; було оголошено перемир’я з північними повстанцями, і їхній вождь, Роберт Аск, прибув до Лондона на переговори з королем із гарантією особистої безпеки. Король хотів створити видовище і показати лондонцям, що повстання не завадить його святкуванням. Марк не втомлювався розповідати, як усіх клерків вирядили з паперами на берег річки, змусивши їхніх знеохочених коней ступати на лід.

Кінь Марка ледь не скинув його, коли сам король проїжджав повз нього, масивна постать на величезному бойовому коні, поруч королева Джейн на своєму крихітному конику в дамському сідлі, за ними — усі леді та джентльмени двору, а далі — слуги. Нарешті Марк та інші клерки й чиновники приєдналися до довгої процесії, яка, з улюлюканням і криками, на конях і возах летіла, ковзаючи по льоду, і пів Лондона спостерігало за цим зі своїх вікон. Клерки були там тільки задля видовища; того вечора вони вирушили назад через Лондонський міст, з документами і бухгалтерськими книгами в руках. Я пам’ятаю, як ми з Марком обговорювали цю подію за кілька місяців після арешту Аска за зраду.

— Кажуть, що його хочуть повісити живцем у кайданах у Йорку, — сказав Марк.

— Він був повстанцем проти короля.

— Але йому давали гарантії безпеки; чому, адже він розважався при дворі на Різдво.

— «Circa regna tonat», — процитував я рядки Ваятта. — «Навколо престолів гуркотить грім».

Човен хитнувся; течія змінювалася. Човняр вирулив на середину ріки, і незабаром перед очима з’явився великий шпиль собору Святого Павла і скупчення десяти тисяч засніжених дахів.

Я залишив Канцлера в конюшні в Скарнсі, а прибувши до Лондона, пішов додому пішки, коли сонце вже сідало. Меч зі ставка неприємно постукував по нозі. Я запхав його в піхви, замалі для нього, та й не звик я носити зброю.

Яким полегшенням було знову опинитися в лондонській юрбі; просто бути ще одним невідомим джентльменом, не в тому осередку страху і ненависті. Вигляд мого дому втішив моє зболене серце, як і гостинність Джоан. На моє повернення вона не сподівалася і мала на вечерю лише стару виварену курку, але я був радий знову сидіти за своїм столом. Потім пішов спати, бо в Лондоні мав тільки один повний день і багато справ.

Я виїхав з дому рано-вранці, ще до сходу зимового сонця, старою кобилою, яку ми тримали біля будинку. Коли я прибув, в освітленому свічками офісі Кромвеля у Вестмінстері вже кипіла діяльність. Я сказав головному клерку Ґрею, що мені потрібна термінова зустріч. Він стиснув губи і глянув у бік кабінету Кромвеля.

— У нього герцог Норфолкський.

Я здивовано підвів брови. Герцог був лідером антиреформістської фракції при дворі, запеклим ворогом Кромвеля і пихатим аристократом; я здивувався, що він зволив відвідати Кромвеля в його кабінеті.

— Однак це терміново. Чи не могли б ви передати йому, що мені треба зустрітися з ним сьогодні.

Він зміряв мене зацікавленим поглядом.

— Мілорде Шардлейку, з вами все гаразд? Ви маєте дуже втомлений вигляд.

— Цілком. Але мені треба побачити лорда Кромвеля. Скажіть йому, що я чекатиму на нього скільки треба.

Ґрей знав, що я не турбуватиму його господаря без причини. Він нервово постукав у двері й увійшов, повернувшись за кілька хвилин, щоб сказати мені, що лорд Кромвель зустріне мене об одинадцятій у своєму будинку в Степні. Мені хотілось би піти до суду, довідатись, які новини є серед адвокатів, і заспокоїти себе знайомими сценами, проте інші справи потребували уваги. Я поправив меч і поскакав крізь рожевий крижаний світанок до Лондонського Тауера.

Спочатку я думав навідатися до гільдії мечників, але всі гільдії оточили себе горами паперів, уміст яких вони охороняли в ревній таємниці, і на те, щоб дістати від них інформацію, можна витратити цілий день. Кілька місяців тому на одному прийомі я зустрів зброяра з Тауера, чоловіка на ім’я Олднолл, і згадав, що він має репутацію найбільшого знавця зброї в Англії. Він також був людиною Кромвеля. Завдяки листу про призначення комісаром, я мав доступ до Тауера і вже проходив через ворота під навислим масивом Лондонської стіни. Я перетнув замерзлий рів через міст і ступив у велику фортецю, корпус Білої вежі височів над меншими будівлями довкола неї. Мені ніколи не подобався Тауер; я завжди згадував тих, хто перетнув той рів і ніколи не вийшов живим.

Леви в Королівському звіринці завивали й ревіли, вимагаючи сніданку, і я спостерігав, як двоє наглядачів у червоно-золотих пальтах снували по засніженому Тауер-Ґріну, несучи для них великі відра з тельбухами. Я здригнувся, згадавши свою зустріч із собаками. Залишивши шкапу в стайні, піднявся східцями на Вайт-Тауер. У Великій залі товклися солдати й чиновники, і я побачив двох охоронців, які тягнули божевільного на вигляд старого в роздертій сорочці до сходів, що вели до підземель. Я показав свій лист сержанту, і він провів мене до кабінету Олднолла.

Зброяр був похмурим солдатом із суворим обличчям. Він підвів очі від купи паперу, яку насуплено розглядав, і наказав мені сісти.

— Божі рани, шановний Шардлейку, скільки в нас сьогодні паперової роботи. Сподіваюся, ви не принесли мені ще більше паперів.

— Ні, шановний Олднолле, я прийшов, щоб потурбувати ваші мізки, якщо можна. За дорученням лорда Кромвеля.

Він уважно глянув на мене.

— Я зроблю все, що зможу, щоб допомогти вам. У вас напружений вигляд, сер, хочу вам сказати.

— Так, усі це кажуть. І вони мають рацію. Мені потрібно знати, хто виготовив оце.

Я оголив меч й обережно подав йому. Він нахилився, щоб роздивитися клеймо майстра, кинув на мене здивований погляд, тоді придивився уважніше.

— Де ви його знайшли?

— У монастирському ставку.

Він підійшов до дверей і обережно їх зачинив, перш ніж покласти меч на стіл.

— Ви знаєте, хто його виготовив? — запитав я.

— Ах, так.

— Він живий?

Олднолл похитав головою.

— Півтора року як мертвий.

— Мені потрібно знати все, що ви можете розказати, про цей меч. Для початку, що означають ці літери і символи.

Він глибоко вдихнув.

— Бачите маленький замок, вибитий ось тут? Це означає, що майстер навчався у