Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Сядь.
Хорас Гейб невдоволено скривився від наказових ноток у голосі батька, але сперечатися не став, покірно опустившись на вказане місце.
— Отямився? – сухо поцікавився канцлер.
— Гаряча вода та чистий одяг зробили свою справу.
— Невже не сподобалося тягатися по казематах у ролі ув'язненого? — Хорас був готовий присягнутися, що в інтонаціях батька прослизнули нотки задоволення. А тому посміхнувся трохи глузливо:
— Це було пізнавально і трохи кумедно.
— Притримай язика! — Кулак канцлера гримнув по столу. Підскочила і жалібно брязнула кришкою срібна чорнильниця, з'їхав набік значний стос паперів, але канцлер не звернув на це уваги. Схилився до сина і погрозливо прошипів: — З ким хочеш тягатися, щеня? Як тільки насмілився перейти мені дорогу? Через тебе зірвалася ретельно спланована операція, яку я готував не один місяць. Ти й тільки ти винен у тому, що злочинцям вдалося втекти. Якби не твоя дурість і самовпевненість, ми не опинилися б у центрі скандалу!
— Опинилися б, — спокійно відрізав Хорас. — Але трохи іншого. З тобою в ролі рятівника королівства та твого друга в ролі головного обвинуваченого.
Канцлер різко випростався, недобре примружився, розглядаючи сина.
— Ретельніше добирай слова. Ти говориш про його величність Кредігуса П'ятого, а не про лакея чи дрібного чиновника.
— Як скажеш, любий батьку, як скажеш. Тобі видніше, хто з вас двох гідний звання дрібного чиновника: король, готовий пожертвувати своїм сином, щоб зберегти в таємниці колишній промах, або ти, готовий скористатися цим промахом, щоб усунути короля.
— Яким ще сином? — підняв брову канцлер.
— «Кохання по-королівськи», любий батьку. Не думай, що я сліпий і глухий.
— І в думках не було, — канцлер розслабився і знову опустився в розкішне крісло, оббите червоним оксамитом. — Але твої шпигуни прорахувалися: Кредігус бездітний. Єдина жінка, здатна народити від нього спадкоємця, давно мертва. А цей пройдисвіт, Едвард Лодлі, — прикра помилка, усунути яку наш обов'язок.
— Перед ким цікаво дізнатися?
— Перед країною. Законами Ареону. Звичайними людьми зрештою. Магія часу – це хаос у чистому вигляді, не можна дозволити їй вирватися на волю. Ніхто не повинен мати можливість втручатися у минуле чи майбутнє.
Хорас трохи подався вперед, всім виглядом висловлюючи зацікавленість. Луїс Гейб глибоко вдихнув і продовжив, уже не стримуючи злості:
— Такі, як Лодлі, — небезпечна загроза. Що будемо робити, якщо у ньому відкриються здібності, рівні силам Архітектора, ти про це подумав? Уяви собі людину, яка знає майбутнє, передбачає наслідки будь-якого вчинку, яка має вплив на минуле. Він авантюрист, найманець, людина без совісті та честі. Що станеться, коли він вирішить перекроїти світ під свої потреби?
— Архітектори пам'яті чи простору не менш небезпечні.
— Але їх легко контролювати: вони не знають твоїх вчинків наперед.
— То чому ти не наказав стріляти в храмі? Став би героєм Ареона, заслужив би подяку короля та народну славу.
Луїс Гейб щільно стиснув губи й процідив:
— Могли влучити у тебе. Великі ризики.
— Маячня, — Хорас не вважав за потрібне приховувати зневагу. — На мені були щити, ні я, ні Вів'єн не постраждали б. Думаю, справа в іншому: тоді Едвард Лодлі не встиг би дати потрібні тобі свідчення, правда? — Він із задоволенням відзначив сум'яття на обличчі батька і різко кивнув: — Так я й думав. Цікаво, що ж такого може розповісти цей дрібний дворянчик? Або показати? — Лорд Луїс скривився, брови Хораса здивовано поповзли вгору. — Невже у мага часу, навіть ненавченого і слабкого, вистачить сил розворушити минуле?
— І наслідки цього будуть не такі радісні, як ти думаєш. Я вже бачив подібне, дякую, вдруге не потрібно.
— Не бажаєш поділитися, що саме сталося? Як люблячий батько із єдиним сином. — Канцлер цілком очікувано промовчав. — Ось, значить, як… Тоді якої безодні було влаштовувати цю виставу з Колом Передбачень та дощем зі скла? Цінні свідки могли постраждати, страшенна недбалість з твого боку, я б за таке викинув з посади не дивлячись.
— Вирішив мене повчити? — розлютився Луїс Гейб. — То спершу розберися до кінця: я не торкався Круга, не чіпав магічні потоки, не трощив цей поганий храм. Я не настільки дурний, щоб ризикувати одночасно і тобою, і єдиним свідком.
Хорас різко підняв голову, щоб зіткнутися поглядом із батьком.
— Цікаво, хто з нас двох тобі насправді цікавіший.
— Тільки не кажи, що тобі не вистачає батьківської приязні. Ти чудово знаєш, наскільки важливий для мене. Тож перестань грати роль ображеного ідіота і подумай, кому настільки вигідна ваша безглузда смерть?
— Не знаю і знати не хочу, — раптом відрізав Хорас. — Я вже подав прохання про відставку, не бажаю мати нічого спільного ні з цією історією, ні зі службою магічного контролю, ні з твоїми амбітними планами.
— Ти не посмієш піти зараз!
— Та невже? І хто мене зупинить?
— Ти сам! Зауваж, ти по вуха в тому ж лайні, що і я. Минуле тебе не відпустить. Подобається тобі це чи ні, але ти мій син і спадкоємець і так чи інакше захищатимеш честь та інтереси Гейбів. А ще мовчатимеш про все, що дізнався, заради свого ж спокою, навіть якщо тобі це буде впоперек горла, любий мій сину, — з натиском промовив канцлер.
— Можливо, — Хорас не став сперечатися, підвівся і розвернувся до дверей. — Але знаєш, батьку, якби я мав можливість повернутися назад і прожити життя заново, якомога далі від тебе, короля, ради Архітекторів та інших міністрів, я б скористався нею негайно.
— Скористався б він… — хмикнув канцлер і не сказав, буквально виплюнув: — І де б опинився? Відмивав би підлогу в лавці артефактів і підраховував, чи вистачить грошей, щоб купити їжі наступного тижня?
— Не найгірший варіант.
— Ну-ну, цікаво, чи надовго тебе вистачить.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос», після закриття браузера.