Читати книгу - "Наречені на свята, Лана Кохана"

Я не розуміла, що вона має на увазі «показуй обручку», допоки Галина гучно не сказала:

— Наш Тимко вже зайнятий.

Мені забило подих, перешіптування за столом стихли. Дарина поставила кухоль узвару на стіл і тихо запитала чоловіка:

— Що відбувається?

— Прості балачки, — повів кистю Василь Степанович, наче їй не було чим перейматися.

Захар із Павлом перезирнулися.

— Насправді це не проблема, — запевнила Галину Ольга.

— Та ви шо? — скинула бліду брів та. — А хіба не ви хвилину тому казали, шо хочете, аби вин поїхав з Анною у Нидерланди?

— Нідерланди? — прошепотіла я до Тимоша.

Його брови смикнулися догори. Однак він здавався радше розгубленим, аніж здивованим.

— Що це означає? — наполягала на поясненні Дарина, не поспішаючи сідати.

— Я братиму участь у змаганнях зі сноубордингу, — подала голос Аня, перш ніж Василь Степанович вимовив хоч слово. — Ми з командою поїдемо в Нідерланди для передсезонної підготовки.

— Це… вражає, — набурмосилася Дарина й схилила голову: — Але який стосунок до цього має мій син?

Тепер перезиркувалися вже Тиміш зі Златою. Дарина говорила так, наче не розглядала сьогоднішнє застілля як сватання.

— Що ж… — Аня набрала в груди щобільше повітря, але замість неї заговорила Ольга:

— Ані потрібна компанія. Надійна людина, яка триматиме прямий зв'язок зі мною й за потреби проконтролює ситуацію у реанімації.

Аня важко зітхнула, зронивши голову на руку.

— Я гадала, вона їде змагатися, а не лікуватися, — зауважила Дарина.

— Усе так, але спорт — річ травматична. Надто, коли йдеться про сноуборд. Мені потрібні гарантії, що про неї подбають, якщо ситуація… вийде з-під контролю.

— Хіба це не справа тренера?

— Аня не єдина його підопічна.

— Чому б вашому синові не супроводити її?

— Дмитро працює двадцять чотири на сім — йому нема коли опікуватися ще й Анною.

— І тому ви вирішили розпоряджатися часом моєї дитини? — голос Дарини набув твердости. — Як ви вже так переймаєтеся цим питанням, найміть донці охорону. Чи приватного лікаря-травматолога. Усе вже краще ніж вплутувати Тимка, якому ні сіло ні впало це змагання й…

«…ваша донька».

Дарина не договорила, однак, поза сумнівом, сказати хотіла саме це.

Ольга обернулася до Василя Степановича зі знудженим виглядом. Той накрив руку дружини своєю.

— Люба, це дійсно не проблема. Фактично, невеличка відпустка. Вони з Анною добре ладнають і обидва полюбляють зимовий спорт. За кордоном пробудуть лише сезон, один. Тимкові піде на користь зміна обстановки і…

— Я гадала, ми закрили цю тему, — уравала його Дарина, висмикнувши руку.

Її діти перезиркувалися тільки так. Гадаю, у хід пішла та сама «не найкраща сторона» пані Горчук, якої я досі не бачила.

— Тимко одружується з Лізою, — сказала вона. — Крапка.

— Тому що ти так вирішила? — підібрався й Василь Степанович.

— Тому що він її кохає.

— О, кохання так мінливо.

— Ну хоч у чомусь ми з тобою згодні!

Так, схоже, навіть заборона на чвари у Святвечір її не зупинить.

— Ти була не проти цього шлюбу, — нарочито спокійно мовив Василь Степанович.

— Раніше, — зголосилася Дарина. — Я була навіть «за». За те, щоб представити дітей одне одному і дати їм самим вирішувати, чи хочуть вони цих стосунків. Однак Тимко вже обрав собі наречену.

— Саме так. Він погодився на шлюб з Анною. Сьогодні ми тут, щоб обговорити деталі.

— Ти зробив що?! — верескнула Злата, перегинаючись через мене до брата. Під її руками дзеленчали виделки.

Я також обернулася до Тимоша — серце стугоніло в грудях, а він мовчав.

І мовчав, і мовчав…

— Мені потрібно свіже повітря, — скрипнула стільцем я.

— Лізо, чекай! — підстрибнув за мною Тиміш.

— Браво, татку! — плескав у долоні Павло. — Скільки разів бачив цю виставу, але кожен раз як перший!

Я ледь не галопом добралася до вхідних дверей. Похапцем стягнула туфлі й кинула їх до шухляди з взуттям.

— Лізо, прошу, послухай мене! — не вгавав Тиміш.

Руки тряслися, але я вперто натягувала чоботи. Позаду чулися голоси.

— Ти ж обіцяв мені! — Даринин гудів од люті.

— Не тиснути — і не тиснув, — Василя Степановича крижанів із кожним словом. — Він сам прийняв це рішення.

— Йо, вони ж усі в нас такі самостійні! Особливо Павло горів бажанням побратися з жінкою, еге ж?!