Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

- Ти нелюд, - шепоче пересохлими губами вимучена дівчина. Серце заходиться в шаленому ритмі. Мокра, втомлена, але до нестями щаслива. Відкидається на плече хлопця і відчуває, як він посміхається.

- Ти ж хотіла мене. Я дав тобі себе, - його пальці поїхали вгору по животу до грудей і обережно погладили все ще напружений сосок.

- Ні. Ти забрав мене у мене ж.

- Це ще краще, - сказав серйозно і повернув її обличчя до себе за підборіддя. Ніжно накрив губи своїми і поцілував. Вибрався з-під дівчини, не пориваючи поцілунку і навис зверху. - Але я планую зробити це ще раз.

- Що? - розгублено закліпала Настя, впевнена, що їй почулося. - Ти ж не серйозно! Я не в змозі повторити цього!

- Ти зможеш! - нахабна брова злетіла вгору, коли чоловічі губи заковзали уздовж її ключиці.

- Не зможу!

- Зараз дізнаємося!

Настя змогла. Та й хіба могло бути інакше з таким чоловіком, як Стас? Пара втратила лік часу, розчиняючись один в одному.

Вони пливли по хвилях нескінченного задоволення, злітали і падали, задихалися, кричали і знесилено стогнали, за кілька хвилин приходячи в себе і починаючи знову. Сонце вже у всю нагріло дах, в будинку стало нічим дихати від літньої каліфорнійської спеки. За вікнами кричали чайки, а океан сьогодні був на диво тихий, фоном нашіптуючи свої серенади.

- Я не можу більше, - промовила Настя, вкрай вимотана напором ненаситного коханця. - Ти коли-небудь втомлюєшся, Багіров? - залишилася лежати на животі після того, як Стас вийшов з неї і ліг поруч.

- Дуже рідко. - широко посміхнувся, окреслюючи подушечкою пальця гострі лопатки Насті, на вкритій крапельками поту, спині. - Все хотів запитати, що це за шрам?

- З гойдалки впала в дитинстві, - Настя прикрила очі від легкої, але приємної втоми, - Мама тоді так злякалася, думала, я зламала ключицю, тому що я перекинулася назад. Повезла мене до травматології. Я до сих пір пам'ятаю, як вона з лікарем сперечалася, коли той доводив, що перелому немає, і вимагала рентген зробити, - дівчина сумно посміхнулася.

- Ти вперше говориш про матір, - тихо зауважив Стас.

- Вона померла. Мені тоді чотирнадцять було. Розбилася на машині.

- Мені шкода. Мій батько теж загинув, тільки мені було шість.

- Що з ним сталося? - Настя теж лягла на бік, спираючись на лікоть.

- Інсульт. У тридцять два роки, уявляєш? Вони з мамою посварилися, вона вийшла в кімнату, чула, як він кричить щось услід, а потім раптом замовк. Повернулася на кухню, він сидить за столом, з очей сльози течуть, одна рука мляво висить, а через мить відключився. У комі пролежав майже місяць, але врятувати не вдалося.

- Боже, мені так шкода, - обережні пальці торкнулися щоки хлопця, і він сумно посміхнувся.

- Я майже не пам'ятаю його. Так тільки по фотографіях, і короткі уривки спогадів. Матері складніше. Вона довго себе винуватила в смерті чоловіка. Казала, якби не сварка, то він живий би був. Але потім змирилася. Хоча, може це вона тільки зовні.

- Бідна. Жити з таким вантажем провини ...

- Так. Я не уявляю, як вона справлялася.

- Через тебе, думаю, знайшла в собі сили.

- Так. Ти права. Пацана ростити не просто. Ще й такого, як я.

- Не починай. - посміхнулася Настя. - Ти відмінний хлопець. У всьому допомагав їй. Я ж пам'ятаю.

- Ти не все знаєш Настя. - згадав про час, коли він боровся з наркотичною залежністю та миттю вирішив згорнути важку тему. - Ти мені краще скажи, як твій батько?

Посмішка стерлася з ніжного лиця.

- Проблеми в компанії.

- Розповіси?

- Продажі сильно впали, кредитори вимагають виплат. Батько кидає всі сили на пошук нового модельєра, який міг би вдихнути нове життя в колекції. Я намагаюся допомогти, але не знаю, що з цього вийде. Такого раніше не бувало. Компанія переживала складні часи, власне, як і всі хоча б кілька разів за період існування, але на цей раз все складніше. - Настя важко зітхнула, згадуючи пригнічене обличчя батька, коли він розповідав їй про проблеми.

- Варіанти є? Модельєрів. Та й справа ймовірно, не тільки в модельєрах.

- Звичайно. Нюансів багато. Акціонерам потрібно виплачувати їхні гроші, інакше вони кинуться продавати акції. Кредиторам теж. Батько стверджує, що компанія витримає, а я не знаю. Він весь у ній. І я навіть уявити боюся, що з ним буде, якщо Speeds доведеться оголосити себе банкрутом.

- Так, Настя, - Стас підвівся, тягнучи за собою дівчину. - Не думай про погане. Вихід є завжди.

- Я знаю, - посміхнулася, відсуваючи погані думки подалі. - Ти правий. І батько, і я, ми зробимо все, що в наших силах, щоб утримати компанію на плаву.

- Не тільки утримати, а й максимально підняти продажі. Якщо я взагалі якось зможу допомогти, ти кажи. Давай рекламу знімемо. Удвох. Для інстаграму. І платити нікому не потрібно буде, у всякому разі за зйомки. Змонтує Ромич, він в цьому січе. Придумаємо щось, Настя. Я тобі обіцяю! - підбадьорливо підморгнув Стас.

 Настя вдячно обплела руками його торс. Так добре, що він був з нею. Хлопець молодший за неї за віком виявився справжнісінькою підтримкою і опорою. Якби тоді на пероні їй сказали, що таке буде відбуватися насправді, вона б розсміялася в обличчя. Але зараз, відчуваючи щокою, як розмірено б'ється його серце, а губи цілують її волосся, Настя вперше за довгий час відчувала себе щасливою.