Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

Я переміщаюся з Енірою таємним коридором, який створили маги великої двадцятки, щоб відправити жінок додому. Судячи з усього, на полі бою вже багато втрат. Я бачила тіла загиблих магів. Серед них були старійшини. Отже, сили нерівні. Бій триває вже надто довго, але перемоги світлих магів на горизонті не видно. І при цьому Калеан каже мені не повертатися? Я маю бути там! У мене повно магічних сил, я здатна битися на рівних із чоловіками.

- Ені, залишайся вдома, будь ласка, заспокойся. Я пришлю до тебе Сиріана, він побуде поруч. Добре, люба?

Невістка дивиться на мене відсутнім поглядом. Очі на викаті, тремтячі руки гладять живіт, губи неприродно смикаються.

- Калеан сказав не повертатися. Якщо ти не послухаєшся, він тебе покарає, - зі мною каже тридцятирічна дитина. Дівчина в повному шоці від побаченого.

- Я повернуся. Ми всі повернемося. Будь вдома, добре?

Еніра кивнула, очі опустила, сидить на ліжку у сукні, навіть взуття не зняла. Я відійшла на крок назад, подумки викликала Сиріана знову, а сама пішла. Я повертаюся на поле бою.

- Дженарде, якщо в тебе є ті, кому ти можеш довіряти, клич їх! Нам потрібна допомога! – Калеан прокричав це саме тоді, коли я з'явилася поряд. Обидва не звернули на мене уваги, точніше, не помітили.

- Усі, кому я довіряю, вже тут.

Вдруге я зайняла позицію за спиною Дженарда. Він побачив мене, соковито вилаявся, спробував знову відправити додому. Я, звичайно, відмовилася, демонстративно розрубавши мечем монстра, що летів на нас. Але цього разу атакувала не зубаста громила-ящірка, а щось із пір'ям і злими очима на половину морди. Птерозаврів уже не видно, хіба що трупи, якими встелена зелена трава.

З різних боків насуваються монстри, нас затискають у кільце. Інші маги примикають до нашої компанії, розташовуючись по колу спиною до центру. Я розумію, що це меншість, що вижила. Ряди світлих магів порідшали за якихось п'ять хвилин, поки мене не було. У нашій групі кілька знайомих облич, але ще кілька магів, яких я бачу вперше. Неподалік у дві сторони блищать блискавки, там Енді та Діен відбиваються (мабуть, усі викликали підмогу), поряд з ними спалахують вогняні смолоскипи. Я б не зрозуміла, хто це, але вловила знайому чорну голівку. Підняла від здивування брови. Есмеральда метає вогнем? Подумала б, що це ілюзія, але тварюки горять натурально.

- Аліто, йди, - на мене гарчить Дженард, стоячи за спиною.

- Ні.

- Іди, я сказав, - цього разу зліше, я негативно хитнула головою, продовжуючи мечем відбиватися від кудлатого монстра. – Ми не вистоїмо, ти маєш піти. Монстрів дуже багато, нові прибувають і прибувають, ми вбиваємо вже третю хвилю, але це ще не кінець.

- У нас великі втрати, - Калеан чує нашу розмову, підтримує Дженарда в тому, що я маю тікати, але це викликає у мене лише обурення.

- Ми повинні щось вигадати, - я не готова здаватися, хоч і сумно дивитися на поранених братів. Головне, що вони на ногах, решту Сиріан виправить удома.

- Залишилося вісім магів із двадцятки. В першу чергу вбивають їх, - Дженард теж у курсі справ. - Вони не зупиняться, доки не знищать всю верхівку світлих магів. Чорні хочуть захопити вежу – ось у чому їхній задум! Як же я раніше не зрозумів…

- Про що ти говориш? – Калеан із братів до нас найближчий. Примудряються розмовляти, відбиваючи атаки різноманітних тварин.

- Тож вони хотіли переманити мене на свій бік! Вони готували цей напад.

- Аліто, йди, ми не впораємося, ти сама бачиш. Залишся з Ені, будь ласка, - вперше чую таке співчуття в голосі старшого брата. Що це означає? Він ніби прощається зі мною. - Іди! – останнє прокричав і махнув рукою в мій бік. Я знаю цей жест, він намагався мене перемістити, але я відбила його силу, навчилася за стільки років. Продовжую стояти із мечем.

- Уперте дівчисько, - Дженард бурчить собі під ніс.

- Виведи її, Джен!

Я обернулася на крик, що долинув з протилежного боку, Дженард не простежив за моїм поглядом, продовжив зосереджено рубати мечем, але теж прислухався. Есмеральда у польоті відбивається від двох монстрів. Вона вже над нами, хоча до цього сім'я Хот-Девіль трималася осторонь, з протилежного боку кола. Есма стояла там між Енді та Діеном, беручи участь у бою на рівних, хоча за її мініатюрною фігуркою так і не скажеш, що вона на подібне здатна.

- Здохни тварюко! - Кричить крихітна брюнетка з розкритими крилами за спиною.

Події сміються так швидко, що я не встигаю їх передбачати. Ось щойно жіноча фігурка пролітали над нами, видаючи переможні вигуки, як тут же від неї долинув крик про допомогу. Я припустила, що Енді або Діен кинуться до неї, але вони виявилися огороджені від дівчини зграєю монстрів.

- Есмо! – у голосі її чоловіка розпач. Він спробував злетіти, але його атакували у польоті, спроба переміститися була заблокована. Есмеральда опинилася в пастці, затиснута з усіх боків, та ще й у якомусь заглибленні, схожому на яму, з якої навіть за допомогою крил не вибратися. Одне її чорне крило тліє, друге вже обламане. - Есмо, ні-і-і! – знову кричить Енді.

- Аліто, ми найближче, - Дженард робить крок у напрямку дівчини в пастці, я ступаю за ним так само прикриваючи його спину, йду не обертаючись, акуратно ступаю назад, відбиваю мечем і заклинаннями напади.