Читати книгу - "Дух животворить… Читаємо Сковороду"

Виникає непримиренна, обтяжена трагічним вибухом несумісність «бісівської математики» з етичним законом. У літературі висловлювалося думку, що цей універсальний, «понадособистісний» закон Достоєвського нагадує «категоричний імператив» Канта. Певні підстави для такого зіставлення є, однак слід мати на увазі, що на відміну від великого німецького мисленника Достоєвський шукає витоки й опертя етичного закону в глибинах християнської моралі, пов’язує його з релігією, з Христовим законом як «формулою моралі». Це зближує його моральний імператив не так з Кантовим ученням, як зі Сковородою, з «третьою реґулкою», «апостольським законом», що його український філософ сформулював у притчі про «неписьменного Марка»*.

Втім, Достоєвський про це, вочевидь, не думає, певно він, як уже відзначалося, назагал нічого не знає про Сковороду. А от Л. Толстой, обізнаний з ученням українського мисленника, повною мірою усвідомлює свою духовну близькість з ним. Навряд чи випадковим є те, що одне з відомих нам його посилань на Сковороду з’являється у статті «Про науку», й саме там, де розглядається питання про співвідношення між наукою та мораллю.

Наприкінці 1909 року Толстой отримав лист зі Симбірська від Фьодора Андрєєвича Абрамова. Кореспондент, селянин-самоук, ділиться з «дорогим Дідусем» своїми міркуваннями про стан науки та освіти в Росії, осібно про їхній вплив — на думку автора листа, суто неґативний — на моральне виховання народу. На завершення Абрамов висловлює прохання відповісти на кілька запитань. Варто навести їх повністю, оскільки вони, суттю, визначають коло тем, що їх Толстой заторкує у своєму листі-відповіді. Отже: «1) Як Ви дивитеся на науку. 2) Чим є наука. 3) Видимі недоліки нашої науки. 4) Що дала нам наука? 5) Чого треба вимагати від науки? 6) Яке потрібне перетворення науки. 7) Як учені повинні ставитися до темної маси й фізичної праці? 8) Як треба вчити дітей молодшого віку. 9) Що є потрібним для юнацтва»[235].

Що лист Ф. А. Абрамова виявився суголосним думкам Толстого, свідчить його позначка на конверті: «Оч. важн.» Вже 1 липня Толстой починає писати відповідь, ретельно працює над нею протягом майже трьох тижнів, у висліді чого лист перетворюється на статтю «Про науку» з підзаголовком «Відповідь селянинові».

Ця стаття і додаток до неї «Ще про науку» належать до пізніх праць Толстого й мають характер підсумовування багатолітніх роздумів письменника над розглядуваними питаннями. Їм Толстой приділив багато уваги в статті «Так що ж нам робити?», що над нею працював у першій половині 80-х років. Неодноразово повертається він до цих питань і пізніше, зосібна в статтях «Релігія та мораль» і «Рабство нашого часу». Можна сказати, що в свідомості письменника протягом років вибудовувалася послідовна й по-своєму струнка система поглядів на науку, її місце в історії цивілізації та сучасному йому суспільстві, в житті людини. Не зупиняючись на кожній із статей окремо (що виходить за рамці даної праці), спробуймо виокремити й розглянути ті складові згаданої системи, які безпосередньо стосуються теми.

І передусім: під яким оглядом Толстой у статті «Про науку» згадує Сковороду?

Відповідаючи на одне з головних запитань Ф. А. Абрамова, Толстой пише, що наука «є знанням найнеобхіднійших і важливіших для людського життя предметів». І далі: «Таким знанням, як це й не може бути інакше, було завжди, є й тепер лише одне: знання того, що треба робити всякій людині для того, щоб якнайкраще прожити в цьому світі той короткий термін життя, який визначено їй Богом, долею, законами природи, — як хочете. Для того ж, щоб знати це, як у найкращий спосіб прожити своє життя в цьому світі, треба перш за все знати, що точно є добрим завжди і всюди і всім людям, і що точно є злим завжди і всюди і всім людям, тобто знати, що треба і чого не треба робити. В цьому й тільки в цьому завжди була й продовжує бути істинна, справжня наука»[236].

Отже істинною наукою Толстой вважає знання людиною самої себе, знання етичного закону, морального імперативу, який вимагає «любити понад усе досконалість добра» й «любити всяку людину, як любиш себе», нарешті, знання того, як на ділі, в практичному житті реалізувати цю вимогу. Така наука, підкреслює Толстой, є зрозумілою і приступною для кожного, щоб осягнути її, не треба звільняти себе від необхідності працювати, піклуватися про хліб насущний, не треба багато років учитися «за чужу працю». «І це не могло бути інакше, бо, як прекрасно сказав це малоросійський мудрець Сковорода: Бог, бажаючи блага людям, зробив усе непотрібне людям важким і легким усе потрібне їм».

Чи варто вдаватися до детальних текстуальних зіставлень? Читачеві, котрий захоче переконатися у правомірності й доречності цього посилання Толстого, досить відновити в пам’яті хоча б те, про що йшлося повище, в розділі «Сковорода. „Кинь Коперникові сфери…“». Перевага, що її віддавав Сковорода дослідженню «печер» свого серця перед «науками новими», поза сумнівом повинна була імпонувати й таки імпонувала Толстому, була йому суголосною його поглядам.

Звісно, немає мови про повний збіг. Відмінності в наставленні Толстого та Сковороди до науки є, і то достоту суттєві.

Одна з них пов’язана з крайнім максималізмом, непримиренністю Толстого в цьому питанні. Як пам’ятаємо, Сковорода вважав за потрібне й не забував застерегтися: «Я наук не гуджу…» В Толстого ніде подібного не знайдемо. Він якраз саме гудить науку, науку будь-яку, науку як таку, геть її заперечує, зближуючись щодо цього з глибоко ним поважаним Руссо. Те, що прийнято узагальнено йменувати наукою, він вважає квазінаукою, вона-бо силкується дати людини знання «всього, всього на світі, крім того єдиного, що треба знати кожній людині задля того, щоб жити хорошим життям», не задовольняючи його духовної спраги.

Толстой відмовляє в праві зватися наукою навіть фундаментальним дослідженням у галузі природознавства, позаяк, за його виразом, «вони складають собою лише марну гру розуму». Ще рішучіше відкидає він прикладні науки, які є нейтральними стосовно кінцевої цілі й