Читати книгу - "Любов у спадок"

— Нічого, — заспокоїла його Еріка. — Ви повернете собі ці гроші, я ж бо знаю. Краще допоможіть підтягти попругу й покажіть дорогу на Карноут.

Нарешті приготування було скінчено, й вона легко скочила в сідло.

— Ось дзеркало, — ледве пересилюючи себе, Еріка простягла товстунові згорток.

Яків жадібно схопив його, розгорнув ганчірку та обережно поклав дорогоцінну річ собі на долоню, милуючись нею. Дівчина відвернулася, часто кліпаючи, щоб прогнати сльози, і вдарила п'ятами в кінські боки.

— Дякую вам, Якове, — вона ще озирнулась, помахала рукою торговцеві та поскакала геть.

— Щаслива путь! — гукнув той у відповідь і теж помахав їй своєю пухкою лапкою.

Він приклав долоню до очей і дивився на вершницю доти, поки та не зникла за вигином шляху. Його блакитні очі щодалі більше набували замисленого виразу. Нарешті він отямився, злодійкувато озирнувся й задріботів до свого намету.

— Цікаво, — пробурмотів собі під ніс торговець, — дуже цікаво.

…Вільям Дуглас зробив кілька кроків тісною кімнаткою, зі злістю штовхнув ногою дерев'яну скриню. Коли вони зламали двері, він уже знав, що побачить.

Вони прибули до замку сьогодні вранці. Хоч і квапилися, запізнились — дівчисько втекло. Вона знову виявилася хитрішою! І цього разу їй вдалося обвести круг пальця самого Дугласа. Стоячи посеред розореної кімнатки, граф відчув, як його поступово захльостує хвиля нестримного гніву. Він повернувся до дверей, біля яких перелякано з'юрмилися домашні, серед яких був і сам Дункан Макфергюс. Від Дугласового погляду всі мимоволі позадкували.

— Здається, оце ви називали словами «надійно замкнена»? — з погрозою звернувся Дуглас до барона.

Він підняв з кам'яної підлоги брудне полотно, перев'язане вузлами, й демонстративно підніс до самого баронового носа. Макфергюс тільки зсунув докупи брови, з тугою дивлячись на нього.

— Ніхто не міг припустити такого, сере Дугласе, — важко промовив він. — Ми чесно намагалися допомогти вам. Вам нема в чому нас звинувачувати.

— Нема в чому, — замислено погодився Вільям, недбало граючись мотузкою.

Його й без того різке, негарне обличчя зараз мало просто жахливий вигляд. Замислений погляд лицаря повільно перемістився на заплакану леді Макфергюс, і в глибині його чорних очей спалахнув недобрий вогник.

— Може, і нема в чому… — так само повільно промовив він, свердлячи бідолашну жінку своїм важким поглядом. — А могло статися й так, що дочка шляхетного Томаса Рендолфа допомогла своїй небозі втекти? Таке вже було!

Шрам на його обличчі побілів, щока почала судомно посмикуватися. Мег із жахом дивилася на нього, не в змозі промовити бодай слово.

— Я не дозволю вам звинувачувати мою дружину не знати в чому! — розлютився сер Дункан. — Вона не винна. Ця руда дияволиця втекла сама, присягаюся святим Андрієм. Хто ж міг очікувати від дівчиська такої спритності? На таке зважився б не кожен чоловік.

Він кивнув на віконце, в яке було видно тільки небо та далекі сині гори.

— Я не вірю в збіги, — відрубав Чорний лицар. — Чи знаєте ви, високоповажний сере Дункане, що ваша дружина вже одного разу допомогла втекти з Дуглас-Кастла[48] своїй сестрі Ейлін? Згадай, Маргарет, багато років тому… Ейлін утекла від мене, щоб таємно обвінчатися з цим мерзотником-англійцем! Сьогодні вночі від мене втекла її дочка, і ти знову стоїш поруч…

Леді Мег смертельно сполотніла, злякано відсахнулась. Дункан заслонив дружину своїм плечем. Роберт Макфергюс, що стояв поруч із батьком, так само мовчки зробив крок уперед.

— Зупиніться, сере Дугласе! — важко промовив барон. — Ви могутня людина, але ображати мою дружину у власному домі я не дозволю. Ніхто не посміє сказати, що Макфергюси злякалися чи повелися нешляхетно!

Чоловіки застигли, міряючи один одного лютими поглядами. У кімнаті зависла тиша, готова вибухнути дзенькотом мечів.

— Ні, Роберте, ні! — скрикнула раптом Маргарет, кидаючись до сина.

— Іди до себе, Меггі! — суворо промовив Дункан.

Але перелякана жінка вчепилася синові в рукав і не рушила з місця. На Дугласа було страшно дивитися: він сполотнів, ніби мрець, прошипів щось незрозуміле й відвернувся до стіни.

— Прокляття! — вирвалось у нього.

Сер Вільям стояв якийсь час мовчки, дивлячись у голу стіну невидющим поглядом.

Він був настільки близький до своєї мрії, та раптом хтось йому посмів перешкоджати. І хто?! Маленьке, дурне дівчисько, донька його найлютішого ворога та жінки, яку він кохав усе життя й убив своїми руками… Він здобуде це дівчисько за будь-яку ціну! Проклята плюгавка! Шкода, що вона потрібна йому живою, інакше він уже давно, не замислюючись, віддав би наказ убити її. Ні-і-і, він ожениться на ній, щоб отримати спадщину, а потім замкне у вежі та охоронятиме вдень і вночі…

Його думки повернулися до Макфергюсів. Він нехтував цих кволих людців, не вартих того, щоб зватися шотландцями. Для них усе, чому він присвятив своє життя, було пустим звуком. Вони думають, для нього важливі тільки гроші… Чого варті гроші в порівнянні з волею! Волі для Шотландії — ось чого він жадав понад усе. Багато хто вважає, що він поводиться надто жорстоко, іде до наміченої мети, не цінуючи людських життів… Нехай так. Його батько боровся за це разом із королем Брюсом,