Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
З цим рішенням до Сірка прийшло зненаць полегшення, аж дихнув вільніше та глибше, приостроживши Шайтана і попустивши повіддя.
Наступило пообіддя, а вершники то вскач, то клусом і ступою, то на взгірки та в долини неспинно міряли дорогу на схід, притомивши коней і зголоднівши. Сірко, їдучи попереду, перший забачив хуторець на горбі під ліском, чималу балку з водою та вербами і яворами у видолинку, щітчасту отаву по викошених невдавні кимось латочках сіножаті.
— Отут, товариство, коней напасемо, та поїмо, і відпочинемо,— притримавши Велеса, показав він рукою вершникам на невисоку кручу по другий бік балки.— Ви, може, махнете в хуторець та розживетесь молоком чи іншим, а я займуся роздобутком палива та, може, яке зайча встрелю для обіду.
— Не раз хотіли просити вас, та все не осмілювалися,— зізнався Гнат Турлюн.
— Еге ж, у мене вже й живіт звело,— додав Лавро.— То ми із Гнатом збігаємо? — запитливо дивлячись на Сірка, виказував він захоплення отамановою пропозицією. Тішився, що зможе хоч трохи пройтися і ослабити потомлені в їзді ноги.
Недовго розкульбачували обік путівця коней, звантаживши під кручу свої поклажі, вузли, торби, шаньки, попони-чапраки, пустивши коней на попас. Сірко проворно і швидко, відпровадивши хлопців до хутірця, назбирав і дров сухих, і хмизу та вересу цілу купу, а зайчати, походивши, не зустрів, тому, змирившись із невдачею, вернувся до бивака і, розкинувши свого линтваря, приліг на осонні, положивши голову на поклажі і задивившись у пообіднє небо, радуючись, як дитя, і спокоєм та спочином, і красою неба та околів, і тишею та теплом. Бачив, як жадібно паслись в молодій отаві коні, чув, як стукав десь на яворі дятлик-деревоклюй, як скрекотала сорока і викрикувала сойка, але згодом, зі змори, чи що, задрімав. Спершу в дрімоті йому приснилося пищання немазаних коломаззю коліс та скрипіння гарб, а потім почулися голоси людей...
— Ой мамеле, бателе! Тпру-у-у, кляті! Стоять! Що я бачу?! Фім'є, поглянь, хто тут! — почув Сірко вигуки.— Кінь того отамана, що порятував нас під Савранкою! Може, його злодії пограбували? Ні, таки й отаман персональне тутки! — хрипло і гортанно вигукнув хтось, геть розбудивши сплячого.
Сірко обважніло підвівся, вийшов з-за кущів і здивовано побачив чотири парокінні колимаги на високих дощатих колесах з плетеними лозяними і очеретяними куренями-кітцями на них, повними різновіких циганів, голих чи напівголих циганят, що в рейвасі сипалися грушами на землю. Він знав уже циганів по виду, і по одягові, і по шарварку, але так близько зустрічався з ними лише в Молдові, та й то з конокрадами. Ці йому здалися якимись іншими, хоч і не відрізнялися скоромовкою і брудним ошатненням.
— Гудим я! Рома! Циган, якого ти, бане-ватамане, порятував під Савранкою,— показував циган руками на свій галасливий рід.— Коли ото ви ясир звільнили,— шукав він паморочно русинські слова, мнучи в руках повстяну засалену крисаню-капелюха.— Пригадай, бане, як ти дав мені коні дарма, коли ляхи мої пограбували! — тряс перед Сірком приїжджий головою, прикритою сивуватою, густо завитою, аж сплутаною чуприною.— Коней, кажу, дав! — повторював.— Я твого коня-красеня і в тисячнім табуні пізнаю.
— Я пізнав тебе, пане-додосе, але що в тому радісного? — згадав Сірко Савранку і випряжені колимаги циганів коло яру.
— В боргу я в тебе!.. Чи дозволиш і нам отаборитись тутай? — кидав Гудим очима на Велеса і Шайтана, що паслися невдалік.
— Степ Божий і нічий, чоловіче, то чого маю не дозволити? — оглядав турму оцвітастених циганів, циганок і циганят, що вивалились із буд-кітців.— Але за конокрадство, додосе-ватаже, я стинаю голови!
— О, бане! Цигани вміють бути вдячними рятівникам! Завертай, копій, каруци під похилість і збочу! — звелів циган молодим — видно, синам чи зятям.— Отуди, під горба прав, кажу! — тикав він пугою.— Ми ковалі, бане-ватамане,— підступив ближче до Сірка, що розглядав прибульців, які безсоромно тут же справляли свої нужди.— Куємо все: і лемеші, і коси та насписники. Керуємось на Слобожанщину, там всяка бронь в потребі велькій,— не вгавав Гудим, намагаючись сподобатись Сіркові і переконати його, що вони не конокради.— Пашен-пашен, пшавели! Ціхо! — нагримав він на юрбу.— Голя! Голя! Ідіть геть! — погрозився канчуком на цікавих, що наблизилися до козацького бивака...
Заворожена ранньою осінню тиша в сріблястій балці-оазі, розбуджена рейвахом, гамором, вереском та гелготом, враз змінилася. Циганята кинулися під дику грушу і захопилися збором гниличок з таким завзяттям, що Сірко не переставав дивуватися. Чоловіки разом з Гудимом, випрягши та попутавши коней, збирали дрова, жінки несли воду, забивали привезені з собою росошки-паколи і вішали на них таганки. Додос, принісши дров і торішніх сухих трав'яних вишарів, кресав вогонь і підпалював багаття. Кілька старших дівчат і жінок — видно, за наказом старшої — з гелготом, накинувши на себе розмаїті опинки і фартушки з кишенями-тороками на них, подалися гуськом до хутора, уносячи із собою і частину гомону.
Сірко зацікавлено розглядав жіноцтво і дітвору, що мурашилася коло казанків. Дехто доїдав гнилички, що аж чвиркали соком. Замурзані циганята, нечесані і закучерявлені були засмаглі, обпалені сонцем, обсушені вітром і лише зубами світили — рівними і чистими. Наблизившись до колимаг, Сірко пильно розглядав мажари-котяги, буди-курені та оковані колеса, а врешті навіть спробував, поторгавши, хиткість дараб та якість оковки дишел.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Між орлами і півмісяцем», після закриття браузера.