Читати книгу - "20 000 льє під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я запитав капітана Немо, чи доводилося йому спостерігати риб на значно більших глибинах?
— Риб? — перепитав він. — Лише зрідка! А яка думка сучасної науки про це?
— Ось, яка, капітане. Чим більше заглиблюватися в океан, тим рослинне життя зникає швидше за тваринне. Там, де ще зустрічаються тваринні організми, не можна знайти жодного гідрофіта. Відомо, що устриці та інші молюски живуть на глибині до двох тисяч метрів і що Мак Клінток, герой полярних морів, дістав одного разу живу морську зірку з глибини в дві з половиною тисячі метрів. Нам також відомо, що команда англійського фрегата «Бульдог» витягла морську зірку з глибини понад чотири тисячі метрів. Але ви, мабуть, скажете, капітане, що ми нічого не знаємо?
— Ні, пане професоре, я не буду таким неввічливим, — відповів капітан Немо. — Проте мені б хотілося запитати вас, чим ви можете пояснити можливість життя якихось істот на таких глибинах?
— Я це пояснюю двома причинами. По-перше, тим, що вертикальні течії, обумовлені неоднаковою щільністю й солоністю води на різних глибинах, викликають її рух, якого достатньо для підтримки примітивного життя морських їжаків і зірок.
— Правильно! — ствердив капітан,
— По-друге, кисень є основою життя, а нам відомо, що чим більші глибини, тим більше в них розчиненого у воді кисню, і що тиск верхніх шарів лише сприяє його концентрації.
— Ага, вам і це відомо! — промовив капітан Немо тоном, в якому відчувався легкий подив. — Що ж, пане професоре, ви можете це знати, бо це справді незаперечний факт. Я тільки додам, що в плавальному пухирі риб, виловлених біля поверхні води, міститься більше азоту, ніж кисню; і навпаки, коли риби виловлені на значних глибинах, то в їхніх пухирях переважає кисень. Це лише стверджує вашу думку. Але продовжимо наші спостереження!
Я знову подивився на манометр. Прилад показував глибину в шість тисяч метрів. Ми вже пливла понад годину, і «Наутілус», ідучи по діагоналі, все більше заглиблювався. Зовсім пустинні води були надзвичайно прозорі, їх можна було порівняти лише з чистим повітрям. Ще через годину ми були вже на глибині тринадцяти тисяч метрів — приблизно три з чвертю льє — але ще не було ніяких ознак близькості океанського дна.
Проте на глибині чотирнадцяти тисяч метрів я помітив чорнуваті вершини, що височіли у воді. А втім, вони могли належати горам такої ж висоти, як Гімалаї або Монблан, може, навіть ще вище. Таким чином, глибину цієї безодні визначити було неможливо.
«Наутілус» спустився ще нижче, незважаючи на те, що йому доводилося витримувати величезний тиск. Я відчував, як здригаються болти металевої обшивки, згинаються його розпори, риплять перегородки, ніби прогинаються всередину під тиском води вікна салону. І коли б цей корабель не мав міцності суцільного литого блоку, яким зробив його капітан, він давно б уже був розплющений.
Коли «Наутілус» пропливав поблизу скель, захованих далеко під водою, мені вдавалося помітити на них черепашок, живих спінорбій, і деякі різновидності зірок.
Але незабаром і ці останні представники тваринного життя зникли, і «Наутілус», заглибившись нижче трьох льє, перейшов межу підводного існування. Він нагадував аеростат, що піднімається вище того шару повітря, в якому ще можна дихати. Ми вже досягли глибини в шістнадцять тисяч метрів — чотири льє, — і корпус «Наутілуса» витримував тиск у тисячу шістсот атмосфер, інакше кажучи, в тисячу шістсот кілограмів на один квадратний сантиметр поверхні!
— Яке досягнення! — скрикнув я. — Пропливати в найглибших місцях, куди ще ніколи не проникала людина! Дивіться, капітане, дивіться на ці гірські скелі, на мертві гроти, на ці останні межі земної кулі, де не може бути ніякого прояву життя! Який незвичайний пейзаж! І як шкода, що про все це у нас повинні залишитися лише неясні спогади!
— Вам хочеться зберегти більше, ніж неясні спогади? — запитав капітан Немо.
— Що ви хочете цим сказати, капітане?
— Те, що ваше бажання дуже легко задовольнити — лишається тільки сфотографувати цей підводний район!
Я не встиг ще навіть висловити своє здивування, викликане цією новою пропозицією, як за сигналом капітана Немо був принесений фотоапарат. У широкі вікна видно було освітлену електрикою чисту й прозору воду. Ні тіні, ні мерехтіння не помічалося в цьому штучному освітленні. Умови для фотографування підводного пейзажу були значно кращими, ніж навіть при сонячному освітленні. Скоряючись дії свого гвинта і стримуваний нахилом бокових площин, «Наутілус» якусь мить залишався нерухомим. У цей час фотоапарат був спрямований на підводний океанський пейзаж, і за кілька секунд у нас уже був прекрасний негатив.
Фотознімок я додав до своїх записів. На ньому виразно помітні первісні скелі, які ніколи не бачили сонячного світла, гранітна опора земної кулі, гранітні гроти, створені в скелястих масивах, нарешті, ні з чим не зрівнянний чіткий профіль вершин, що височіли на фоні води, наче намальовані рукою якогось фламандського художника. А далі, на другому плані пейзажу, виступало інше гірське пасмо, створюючи хвилясту лінію горизонту.
Але фотознімок не міг передати того враження, яка справляли чорні, рівні, немов відполіровані скелі, без єдиної плями, яка б свідчила про життя, скелі, що міцно стояли на піщаному килимі, який переливався і виблискував під променями прожектора.
Закінчивши фотографування, капітан Немо звернувся до мене:
— Що ж, будемо підніматися, пане професоре? Не слід надто довго піддавати корпус «Наутілуса» такому тиску!
— Згоден з вами, капітане, давайте підніматися! — відповів я.
— Тоді міцніше тримайтеся!
Я не встиг ще навіть зрозуміти, чому капітан Немо дав мені таку пораду, коли раптом був кинутий на підлогу.
За сигналом капітана Немо гвинт «Наутілуса» був зупинений і рулі глибини поставлені вертикально. В ту ж саму мить «Наутілус» звився, мов аеростат, з блискавичною швидкістю вгору. Він розсікав воду з глухим дзвоном. Розібрати щось було неможливо. За чотири хвилини він пройшов чотири льє (шістнадцять тисяч метрів), що відділяли його од поверхні океану. Вискочивши з води, наче велетенська літаюча риба, він знову впав на поверхню, здійнявши на значну висоту фонтан бризок.
РОЗДІЛ XII
Кашалоти і кити
В ніч з 13 на 14 березня «Наутілус» знову взяв курс на південь. Я гадав, що на широті мису Горн він поверне на захід з тим, щоб дійти до Тихого океану і на цьому закінчити свою кругосвітню подорож. Але я помилився: він продовжував спускатися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.