Читати книгу - "Драматичні твори"

любимось з Мотрею, а через хазяйство нема часу і побалакать, поспівать любенько вкупці. Тепер ми вже й заручені, а волі нема. Де ж вона? Дать би їй звістку, що я тут, а то мати надійдуть, то так замір і пропаде, не поженихаємося і сьогодня! (Співає.)

Поламалась поличка у плузі,

Та чогось моє та серденько в тузі.

(Співаючи, виходить в сіни і співа дужче.)

А чи мені поличку латати,

А чи до дівчини на всю ніч чухрати.

(Вертається хутко в хату і присіда за дверима.) Іде! В хаті темно, схватю, обніму і поцілую, що вона скаже..

Входить Гершко. Роман кидається на нього, обнімає і цілує.

ЯВА II

Гершко і Роман.

Гершко. Гвулт! Рятуйте! Розбійник!..

Роман (випускає Гериіка). Тю! Бий його сила божа! Жида поцілував замість Мотрі... ‘

Гершко (одмахується шапкою). Не подході, уб’ю! Гвулт! Рятуйте!

Роман. Та цитьте, ради бога, який тут розбійник? Це я, хазяйський син!

Г е р ш к о. Не подході! У меня рівільвер... ізот, слішиш, звьол курок (щовксіє язиком), буду стрілять.

Входе Мотря з свічкою.

ЯВА III Ті ж і Мотря.

Мотря. Що тут за гвалт?

Г е р ш к о. Хотів мене задавить... у мене п’ятсот рублей чужіх денег, протестуюсь...

Роман. Та чи ви не сказились, господин єврей, чи з переляку не знаєте, що язик плеще! Я... я... чорт його

знає, що йому сказать...' Я пошуткував, ,я тутешній, я син Герасимів.

Г е р ш к о. Ви син?

Роман. Єй-богу, сині

Мотря. Авжеж, сині Чого ви репетували не своїм голосом?

Роман (тихо). Та я думав, що ти увійшла, Кинувся на нього і обняв.

Мотря, посварившись на нього гіальц'ем, вийшла.

Г е р ш к о. Ой боже мій! Як ви мене перелякали, дайте води напиться.

Роман (дає кружку). Вибачайте, я думав, що то Клим, наш робітник, увійшов, я не хотів вас лякать..

Г е р ш к о (напившись води)-. Дай господи, щоб ето минулось благополучно, а єслі ви мені растроїлі нерви, то будітє мєня возіть на свой счот на лімаиє.

Р о м а н. Оце лихо! Якби ж* я вас ударив, а то поцілував.

Г е р ш к о. Я думав, що ви мєнє кусаєте і хотітє мєнє перекусивать горло... Ох! Гдє* отєц?

Роман. Поїхали кудись.

Г е р ш к о. Це погане діло.

Роман. А що там трапилось? Скажіть мені.

Г е р ш к о. Мені нужно бачиться з батьком... Одначе не забудьте сказать йому, що бил Герілко Маюсрес, нащот землі, пусть завтра батько будєт у Смоквинова з грішми, в обідню пору, і я там буду,,— бо ми потеряем землю. Жолудь з рук вирве.

Роман. Добре,, скажу.

Входе Копа ч.

Ті ж і Копач.

Копач. Здоровенькі були! (Побачивши жида.) А-а!

Перед паном Хведором Ходить жид ходором,

І задком-передком Перед паном Хведорком6.

Хе-хе-хе!

Гершко. Господін, што вам от мінє завгодно, я ніка-кого Хведора не знаю.

Копач (грізно). Де цимбали? Грай, псявіро!7 Гершко. Какіє там цимбали? Чого ви чіпляєтесь? Іграйтє сєбє, єжелі ви музикант.

Копач (до Романа).

Аж корчма трясеться,

Вальса ляхи оддирають та мазура 8.

(До жида.)

А жид пляше та нищечком:

«Шляхетська натура!»

Гершко, Я вас не понімаю, говоріте сібє, сколько угодно.

Копач. Хе-хе-хе! Де тобі поиімать? Це стихи Шевченка. Хочеш, прочитаю всі напам’ять.

Гершко. Не нужно міні ніяких ваших стіхей. (До Романа.) Скажіть же отцу, щоб завтра був у Смоквинова непременно, бо програє діло, с тєм до свіданья. (Іде.) Копач. Слухай, як тебе?

Г е р ш к о. Я до вас ні маю нікакого прікосновєнія, і нам нечего рекомендоваться. (Виходить.)

Копач (вслід).

Жид мудрує, як би кого надуть,

А як надує, зараз простує на другий путь. Тим він живе, тим він і дише,

Що повсякчас векселя пише,

Чув? Це мої стихи. У мене, брат, цього матеріялу на воза не забереш. Тридцять літ меж людьми живу — знаю, хто чим дише... Опит — велікоє діло. От засяду зимою і напишу комедію малоросійську:

Еней був парубок моторний9 І хлопець хоч куди козак...

Ха-ха-ха! Чув? Тепер всі пишуть: крадуть у других і видають за своє, а як я напишу, то буде сама правда, потому бачу все, як на долоні. От тілько немає часу тепер, треба деякі діла покінчить. Особливо тут є один предмет на Боковеньці... не тим голова забита. Слухай, Роман! Цей предмет не дає мені спокою ні вдень, ні вночі; я хочу побалакать з тобою. Не думай собі, що я так дурно по світу ходжу... ні... Та якби я хотів, то й зараз би доказав. Мені тілько засісти, то змаху напишу — що завгодно... Тілько не до того мені. Хочеш пристать до мене в компанію?

Роман. Писать що, чи як? Я до цього не зроден.

Копач. Ні! Що там писать, чортзна-що, писать! Я й сам напишу змаху що завгодно. Хочеш — комедію, а хочеш — прошеніє, яке завгодно прошеніє і куди завгодно? Це пустяк, одно баловство. Хочеш гроші мать?

Роман. Та де ж ми їх достанемо? Украдемо, чи як?

Копач. Оце! Яке ти сказав слово — украдемо! Боже борони! Ти собі цього не думай... Я, слава богу, вік прожив, а і тріски чужої не взяв! Спитай своїх, мене всі знають.

Роман. То яка-небудь комерція, чи що?

Копач. Тут пустяшная комерція: позич де-небудь рублів п’ятдесят,— тобі повірять,— і ми достанем силу грошей. Вір, це моя судьба, само провідєніє мені цей путь указує.

Роман. Може, фальшивих?

Копач. А-а! Який-бо ти! Ти все на лихе вернеш: викопаєм.

Роман. Щось ви давно їх копаєте, а ще нічого не викопали.

Копач. То все нічого не доказує;. Іщітє — і обрящете! Сьогодня нема, завтра нема, післязавтра — міліон! Е! У мене опит. Оцей раз як не найду гроші — годі, кінець, амінь. Засяду десь і буду писать, все одно гроші, я за год напишу стілько, що й на воза не забереш. А тілько цей раз треба открить, треба, хоч кров з носа. Вік шукаю, а такого предмета не находив. Викопаємо — все пополам. Станеть і тобі, і мені, і нашим дітям, і внукам на весь вік... Правда, ми ще не жонаті, хе-хе-хе! Ну, та це не штука, ще поспіємо. Ти тілько те відьми