Читати книгу - "Куджо"

Він повторював майже дослівно те, що казав сам Вік.

— Отож, що він робить? Запихає їх у свій розписаний пустельними пейзажами «форд» і або возить їх із собою, або десь зупиняється, правильно?

— Так. Цього я й боюся.

Мейсен відвернувся від вікна й поглянув на нього.

— То де її авто?

— Ну, — Вік щосили намагався зосередитись, та це було важко. Він був надто стомлений. — Можливо…

— Можливо, в нього був спільник. Він і відігнав машину, — вів далі Мейсен. — У такому разі це схоже на викрадення заради викупу. Якщо Кемп викрав їх сам, то зробив це в стані афекту. Якщо ж його мета — гроші, то навіщо взагалі забирати машину? Щоб далі їхати нею? Смішно. «Пінто» ж засвітиться так само, як і фургон, він тільки трішки менш примітний. І повторюю: якщо Кемп був сам, без спільника, хто вів машину?

— Може, він по неї повернувся, — буркнув детектив із поліції штату. — Сховав кудись місіс і малого, а сам повернувся по машину.

— Без спільника це було б проблематично, але, думаю, таке можливо, — сказав Мейсен. — Залишив їх десь поблизу і пішки повернувся по «пінто» місіс Трентон. Або ж відвіз їх кудись далі й повернувся автостопом. Але навіщо?

Уперше розкрив рота Баннермен:

— Авто могла вести вона сама.

Мейсен різко обернувся до нього. Брови його злетіли вгору.

— А якщо він забрав хлопця? — Баннермен глянув на Віка і злегка кивнув. — Перепрошую, містере Трентон, а якщо Кемп захопив вашого сина, зв’язавши або наставивши на нього пістолет, а тоді наказав місіс Трентон їхати слідом і пригрозив, що з хлопцем щось станеться, якщо вона почне викидати коники, наприклад, зверне або ввімкне фари?

Вік кивнув. Від такої картинки йому стало зле.

Мейсен, здавалося, розсердився на Баннермена, можливо, тому, що йому самому такий варіант не спав на думку.

— Повторюю: з якою метою?

Баннермен похитав головою. Вік і сам не міг придумати жодної причини, навіщо Кемпові міг знадобитися автомобіль Донни.

Мейсен запалив «Pall Mall», закашлявся і роззирнувся в пошуках попільнички.

— Перепрошую, — мовив Вік, знову відчуваючи себе актором, кимось зовсім стороннім, хто промовляє написаний для нього текст. — Дві попільнички, що стояли тут, розбиті. Піду принесу з кухні.

Мейсен вийшов разом з ним і взяв попільничку.

— Вийдемо на ґанок, ви не проти? — запропонував він. — Сьогодні буде справжнє пекло. Люблю липень, але коли температура ще цивілізована.

— Ходімо, — байдуже погодився Вік.

Коли вони виходили, Вік кинув оком на термометр-барометр на стіні — подарунок Донни на минуле Різдво. Було вже сімдесят три градуси[80]. Стрілка барометра непорушно застигла на секторі з позначкою «СОНЯЧНО».

— Що ж, думаймо далі, — заговорив Мейсен. — Питання мене захопило. Маємо жінку з дитиною. Чоловік поїхав у відрядження. Щоб пересуватися без проблем, їй потрібен автомобіль. Навіть до центру цілих півмилі, і повертатися треба весь час під гору. Тож коли припустити, що Кемп захопив її тут, машина була б на місці. Підійдімо з іншого боку: Кемп приїжджає і громить будинок, але все ще продовжує казитися. Він бачить їх десь у місті й захоплює там. Тоді авто залишилося б на тому ж місці. Скажімо, на головній вулиці або на паркінгу торговельного центру.

— Хіба вночі його ніхто б не помітив? — заперечив Вік.

— Мабуть, так, — погодився Мейсен. — Містере Трентон, ви гадаєте, вона могла залишити його десь сама?

Тут Вік згадав: голка карбюратора.

— Здається, вам прийшло осяяння, — зауважив Мейсен.

— Не просто осяяння, а ціла блискавка. Автомобіля тут немає, тому що він у Саус-Перісі, в сервісному центрі «Форда». Проблеми з карбюратором. Голка постійно заїдала. Ми говорили про це телефоном у понеділок. Поламка її дуже дратувала й засмучувала. Я збирався домовитися про ремонт із тутешнім механіком, але забув, тому що…

Вік затнувся, пригадавши причину.

— Ви забули домовитися з кимось у місті, тож вона поїхала до Саус-Періса?

— Так. Мабуть, так воно й було.

Вік зараз не міг пригадати точно, що конкретно вони говорили, але пам’ятав, що Донна боялася, щоб «пінто» не заглух по дорозі на ремонт.

Мейсен зиркнув на годинник і встав. Вік теж хотів був підвестися.

— Ні, залишайтеся тут. Я зроблю короткий телефонний дзвінок і скоро повернуся.

Вік залишився сидіти на місці. Вхідні двері гримнули, зачиняючись за Мейсеном. Цей звук нагадав йому про Теда, і Вік скривився. Довелося зціпити зуби, щоб стримати сльози. Де вони? Факт, що «пінто» немає на місці, здався обнадійливим лише на мить.

Сонце вже повністю вийшло, заливаючи яскравим рожевим світлом касл-рокський пагорб і будинки та вулиці внизу. Промінь упав на гойдалку, на якій він безліч разів катав Теда… Усе, чого він бажав, це знову катати сина на гойдалці і щоб поряд стояла дружина. Вік штовхатиме гойдалку, доки не відлетять руки, якщо Тед захоче.

«Татку, я хочу сонечко, хочу сонечко!»

Голос у голові сповнив душу холодом. То був голос привида.

За хвилину двері знову відчинилися. Мейсен присів поряд і запалив нову цигарку.

— «Твін Сіті Форд» із Саус-Періса, правильно? — уточнив Мейсен.

— Так. У них ми придбали «пінто».

— Я вирішив ризикнути й зателефонував туди. Мені пощастило. Менеджер з обслуговування був уже на місці. Вашого «пінто» там немає і не було. Хто цей тутешній механік?

— Джо Кембер, — відповів Вік. — Напевне, Донна таки вирішила відігнати машину до нього. Спершу не хотіла, бо це дуже далеко, на околиці, а на її дзвінки ніхто не відповідав. Я сказав їй, що, найімовірніше, Кембер удома, просто працює в гаражі. Гараж перероблено з колишнього сараю, тож він не проводив туди телефон. Принаймні коли я був там останній раз, телефону не було.

— Ми перевіримо, містере Трентон, — сказав Мейсен, — та все одно машини там немає.

— Чому?

— Тому що в цьому немає ні крихти логіки, — пояснив Мейсен. — Я був на дев’яносто п’ять відсотків упевнений, що її немає і в Саус-Перісі. Ось дивіться: всі наші попередні висновки поки що не підлягають сумніву. Молодій жінці з дитиною потрібна машина. Припустімо, вона відвезла її у «Твін Сіті Форд», і там сказали, що на ремонт піде кілька днів. Чим вона повернеться назад?

— Вони дадуть їй замінну машину на час