Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

25. Усі сходяться на тому, що він був переконаний, ніби завжди перебував під своїм родинним гороскопом, що після стількох замахів[780] зважився стверджувати перед сенатом, навіть його наступниками будуть або його сини, або ніхто. Говорять, що наснилося йому якось, нібито посередині передпокою Палатину стоять врівноважені терези, і на одній шальці — Клавдій та Нерон, а на другій — він та його сини. Сон виявився правдивим, оскільки всі вони правили однаковий час, однакову кількість років.

11

Тит

1. Тит мав таке ж прізвисько, як і його батько[781], й був улюбленцем та втіхою всього людського роду — чи то завдяки природі, чи вмінню, чи долі мав неймовірну здатність завойовувати довіру всіх людей — і навіть тоді, коли був імператором, що найважче. Адже ще як був звичайним громадянином, коли правив його батько, переніс чимало людської ненависті та нарікань. Народився він третього дня до січневих календ, того ж пам’ятного року, коли загинув Гай[782], в невеличкій хатинці поблизу Септизонію[783], в малесенькій темній кімнатці. Її ще й дотепер можна там побачити.

2. Виховувався при дворі разом з Британіком — вивчав ті ж дисципліни, навчали їх ті ж наставники. Говорять, що у цей час Нарцис привів одного віщуна[784], Клавдієвого вільновідпущеника, щоб той сказав щось про Британіка. Той із впевненістю заявив, що Британік не буде імператором, а про Тита, що стояв поблизу, сказав, що той беззаперечно буде. Юнаки були настільки близькі, що отруєне питво, від якого Британік загинув, Тит скуштував також, бо лежав поблизу, і довго після цього мучився. Тит не забув про це, а встановив у Палатині золоту статую своєму другові та присвятив іншу зі слонової кості, що зображала Британіка вершником, яку досі несуть на процесії в цирку, і на першій процесії Тит посвячував її.

3. Вже у ранньому дитинстві проявилися яскраві риси його характеру і краса тіла, які щораз більше зростали разом із ним. Мав чудову поставу: не бракувало йому ані достойності, ані привабливості, велика сила поєднувалася з невисоким зростом, дещо виступав живіт. Пам’ять мав надзвичайну, а також неймовірний хист майже до всіх мистецтв — як військових, так і мирних. 2. Вправно володів зброєю і досконало правив конем; з надзвичайною легкістю, швидко й навіть без підготовки складав блискучі промови та поеми як латиною, так і грекою; не був байдужим до музики — вмів гарно співати і вправно грав на кифарі. Від багатьох я довідався, що він дуже швидко писав, так що навіть задля забави й жарту змагався зі своїми писарями, а також копіював будь-який почерк, який бачив, і жартував, що міг стати неабияким підроблювальником документів.

4. Будучи військовим трибуном у Германії та Британії, здобув славу за велику відвагу і не меншу скромність, про що свідчить велика кількість статуй, зображень і написів на його честь по цих двох провінціях. 2. Після військової служби подався на форум — більше для честі, аніж для професії. Тоді й одружився з Арециною Тертуллою, батько якої, колишній префект когорти преторіанців, був римським вершником, а коли вона померла, одружився з Марцією Фурніллою, що була зі славного роду, але з нею розлучився, коли народилася донька. 3. Після квестури очолював легіон і підкорив дав міцні міста в Юдеї — Тарихею і Ґамалу. Під час однієї битви втратив коня і вискочив на іншого, вершник якого загинув у бою.

5. Згодом його послали привітати Ґальбу, що став імператором, і під час цього Тит привернув до себе увагу людей, бо думали, що Ґальба хоче його всиновити. Але відчувши, що готується заворушення, Тит повернув з дороги і, підійшовши до оракула Венери Парфійської, хотів порадитися про подальше плавання, і тут отримав запевнення про майбутню владу. 2. У швидкому часі сподівання виповнилися, і його залишили для подальшого підкорення Юдеї. Під час останньої битви за Єрусалим він убив дванадцять ворогів такою ж кількістю стріл і захопив місто[785] на день народження своєї доньки. Воїни так раділи перемозі та настільки були йому віддані, що із вдячності проголосили Тита імператором, а коли він від’їжджав з провінції, то благаннями і навіть погрозами затримували його, вимагаючи або залишитися, або взяти усіх їх із собою. 3. Так зародилася підозра, що намагається відлучитися від батька і відвоювати собі володіння на Сході. Підозра збільшилася тоді, коли подався в Александрію і одягнув корону на церемонії освячення мемфійського бика Апіса: був такий давній звичай і обряд, але знайшлися такі, що витлумачили його на свій лад. Тому відразу подався до Італії: на вантажному човні добрався до Регію та Путеол, а звідти попрямував до Рима і постав перед здивованим батьком, спростовуючи невиправдані чутки: “Я прийшов, батьку, прийшов”.

6. Відтоді завжди діяв як помічник і навіть охоронець влади імператора. Святкував тріумф разом з батьком, був цензором разом з ним, поділяв посаду трибуна, був з ним сім разів консулом. Прийнявши на себе майже всі службові обов’язки, від батькового імені диктував листи, підписував едикти, замість квестора зачитував промови в сенаті, прийняв керівництво над преторіанцями, хоча на цій посаді досі могли бути лише римські вершники. Тут виявилася його строгість і жорстокість: адже як тільки запідозрював когось, одразу підсилав своїх людей, щоб у театрах і таборах вимагали для них покарання наче від усієї громади, і таким чином швидко їх позбувався. 2. Серед таких був Авл Цеціна, консуляр — його Тит спочатку запросив на обід, але як тільки той вийшов з вітальні, наказав убити. А до цього спонукала Тита зовсім реальна небезпека, бо він знайшов промову, яку Цеціна склав, щоб виголосити перед зібранням воїнів. Хоча така поведінка гарантувала йому безпеку в майбутньому, але настільки наперед настроїв людей проти себе, що не знати, чи хтось приходив до влади з такою неславою та при такій загальній ненависті.

7. Окрім жорстокості, підозрювали у ньому також і розпусність, адже міг розважатися до пізньої ночі з наймарнотратнішими друзями; а ще й перелюбство — через незліченну кількість хлопчиків та євнухів, а також через ганебну любов до цариці Береніки, з якою, як говорять, обіцяв навіть одружитися; підозрювали й жадібність, оскільки бачили, що у справах, якими займався батько, брав хабарі, замовляючи слівце за когось: врешті, всі бачили в ньому другого Нерона і відверто говорили про це. Але йому