read-books.club » Інше » Життєписи дванадцяти цезарів 📚 - Українською

Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

131
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Життєписи дванадцяти цезарів" автора Гай Свєтоній Транквілл. Жанр книги: Інше / Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 84 85 86 ... 102
Перейти на сторінку:
займався тим, чим соромилася б займатися звичайна людина — купував усілякий крам, аби згодом розпродати його дорожче. 2. Без вагань продавав посади усім пошукувачам, виправдання усім підсудним — як винним, так і невинним. Вважають, що зумисне просував на вищі посади зажерливих прокураторів — щоб засудити їх, коли розбагатіють: в народі говорили, що він їх використовує, як губки: сухими їх намочує, а мокрими — витискає. 3. Одні стверджують, що він за природою був неймовірно жадібний. Ставши імператором, відмовився безплатно надати свободу старому пастухові, яку той смиренно випрошував, — і той, з гіркотою сміючись над ним, промовив: “Лис міняє шерсть, але не вдачу”. Інші, натомість, вважають, що до таких стягнень та грабунків спонукала його необхідність поповнення збіднілої республіканської та імператорської казни, оскільки на самому початку свого владарювання визнав, що йому потрібно сорок мільярдів для відновлення республіки. Це видається правдоподібним, адже він використовував ці кошти справедливо, хоча вони були не зовсім чесно здобуті.

17. Був щедрим до всіх класів громадян: поповнював ценз сенаторам, збіднілим консулярам надавав щорічну допомогу по п’ятсот тисяч сестерціїв, міста, зруйновані землетрусами чи пожежами, по всіх своїх володіннях відбудував на ще кращі, всіляко сприяв розвитку талантів і мистецтв.

18. Він перший почав надавати щорічно з казни сто тисяч сестерціїв латинським і грецьким вчителям риторики; видатних поетів та митців, як-от реставратора Венери Коської та Колоса[771], нагородив чималими дарунками і доброю платнею; один інженер вигадав, як перенести величезні колони на Капітолій невеликим коштом — Веспазіан дав за це йому чималу винагороду, проте застосовувати пристрій відмовився: сказав, що “повинен дати народу попоїсти”.

19. На іграх при посвяченні нової сцени театру Марцелла Веспазіан відновив давні музичні вистави. Трагічному акторові Апеллові подарував чотириста тисяч сестерціїв, Терпнові й Діодору, кифаредам, по двісті тисяч кожному, багатьом дав по сотні тисяч, а щонайменше — то по чотириста, і до того ж дарував чимало золотих вінків. Часто влаштовував гучні та пишні гостини — щоб допомогти торговцям. Роздавав подарунки чоловікам на Сатурналії, а жінкам — на березневі календи[772]. Однак навіть через це не позбувся неслави про свою колишню скупість. 2. Александрійці зазвичай називали його Цибіокастом[773], прізвиськом одного з їх царів, немитого і скупого. На його похороні Фавор, головний мім, натягнувши маску Веспазіана і наслідуючи, за звичаєм, вчинки і слова живого, голосно запитав прокураторів, скільки коштуватиме церемонія, і почувши у відповідь “десять мільйонів”, закричав: “Дайте мені сто тисяч, і хоч у Тибр киньте!”.

20. Був міцної статури[774], мав сильні руки й ноги, лице його виражало наче напругу: один міщанин, коли Веспазіан попросив його пожартувати про нього, сказав дотепно: “Пожартую, але коли врешті випорожниш свій живіт”. Мав прекрасне здоров’я, хоча для його підтримання не робив нічого надзвичайного — промивав горло і масував усе тіло в кімнаті для гри м’ячем[775] та нічого не їв один день на місяць.

21. Ось так він жив. Коли був імператором, вставав дуже рано, часто ще затемна. Перечитавши листи та переглянувши звіти підлеглих, приймав друзів, і, поки вони його вітали, взувався й одягався. Вирішивши усі необхідні справи, виходив на прогулянку, а згодом відпочивав з якоюсь із наложниць, яких мав досить багато після смерті Ценіди. Після цього вирушав у купальню, а звідти — в їдальню. Згадують, що саме в цей час був найм’якішим і найпоблажливішим, тому на цю хвилину чекали всі його близькі, аби щось попросити.

22. За обідом, як, зрештою, і завжди, поводився ввічливо, часто докидав жарт: завжди був готовий посміятися з чогось, хоча в дотепах і насмішках подекуди переходив межу пристойності. Багато його дотепів пам’ятають ще й досі, як-от цей. Консуляр Местрій Флор переконував його, що правильніше говорити “плавстра”, а не “плостра”[776], і наступного ж дня Веспазіан привітав його “Флавром”, а не “Флором”. Його домагалася одна жінка, стверджуючи, що гине за ним: відвівши її в ліжко, дав чотириста тисяч сестерціїв, а коли секретар запитав його, на який рахунок записати суму, сказав: “За пристрасть до Веспазіана”.

23. Доречно закидав і грецьким віршем, наприклад, про високого чоловіка, що непристойно поводився, сказав:

Кроки широкі робив, довготінним стрясаючи списом[777].

А про вільновідпущеника Кирила, що ставши багатим, не захотів ділитися з казною, і, проголосивши себе вільнонародженим, назвався Лахетом, говорив:

Помреш, Лахете, — й знову станеш Кирилом[778].

Однак найбільше насміхався над своїми сміхотворними заробітками, щоб жартами пригасити всіляку заздрість та звернути її на сміх. 2. Один із найближчих управителів просив призначення для чоловіка, якого видавав за свого брата: Веспазіан прийняв цього чоловіка і виманив у нього ті гроші, які той погодився заплатити своєму попихачеві, та негайно призначив його на посаду. Коли управитель втрутився знову, Веспазіан сказав йому: “Шукай собі іншого брата — той, хто був твоїм, тепер мій брат”. Якось у дорозі Веспазіан запідозрив, що візничий зупинився і перековує мулів лише для того, щоб судовий виконавець мав час підійти до нього: імператор запитав, скільки це коштувало, і вибив свою частку із заробітку. 3. Коли син Тит дорікав йому, що вимагає платню за громадські вбиральні, то, підсунувши під ніс монетку із першого збору, запитав, чи є запах: коли той сказав, що немає, імператор додав: “Та все ж, монета з вбиральні”. Легати сповістили йому, що вирішено поставити йому величезну статую громадськими коштами — він наказав, щоб негайно починали, і, простягнувши порожню руку, сказав: “Ось, підвалини вже готові”. 4. Не припиняв жартувати навіть у небезпеці та перед лицем смерті. Коли поряд з іншими знаменнями раптово відкрилися двері Мавзолею[779], а в небі появилася хвостата зірка, він сказав, що перший знак стосується Юнії Кальвіни з роду Августа, а другий — царя Парфії, що мав довге волосся. А при перших симптомах недуги промовив: “Ну, ось. Видається, що стаю богом”.

24. Під час дев’ятого консульства, перебуваючи в Кампанії, дістав легкий напад лихоманки — тут же повернувся до міста, і невдовзі подався до Кутилії та в село біля Реатину, де зазвичай щороку проводив літо. Тут, окрім загострення хвороби, додалися болі в кишківнику через надмірні купання в холодній воді, але навіть тоді за звичкою виконував свої імператорські обов’язки: лежачи в ліжку, приймав делегації. Раптово схопив його такий приступ діареї, що втратив свідомість — сказав, що імператор повинен вмерти стоячи: і коли намагався зіпнутися на ноги, випустив дух на руках у тих, що помагали

1 ... 84 85 86 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життєписи дванадцяти цезарів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Життєписи дванадцяти цезарів"