Читати книгу - "Вибрані твори. Том III"

Брасбаунд (не зважаючи на його слова). Хто ця дама?

Ренкін. Леді Сісілі Вайнфліт, шваґрова лорда Ґоварда.

Леді Сісілі. Як ся маєте, капітане Брасбаунд? (Він уклоняється з серйозним виглядом).

Сер Ґовард (нетерпеливлячись від цих, на його думку, зухвалих запитань). До діла, прошу вас. Ми маємо влаштувати невелику екскурсію, щоб оглянути місцевість. Чи можете ви зібрати нам охорону з порядних, надійних людей?

Брасбаунд. Ні!

Дрінквотер (енергійно протестуючи). Ну, ну, ну! Послухайте, капітане, чи знаєте ви...

Брасбаунд (крізь зуби). Тримай язик за зубами.

Дрінквотер (покірно). Гаразд, капітане!

Ренкін. Мені здавалось, що ви постачаєте охорону, капітане Брасбаунд.

Брасбаунд. Ваші відомості точні. Я її постачаю.

Леді Сісілі. Чого ж ви цього не хочете зробити для нас?

Брасбаунд. Ви не задовольняєтесь звичайною охороною. Ви вимагаєте порядних, надійних людей. Чом ви не привезли з собою загін лондонських полісменів? Мої люди непорядні й ненадійні.

Дрінквотер (безсильний стримати себе). Ну, ну, послухайте, проте, капітане! Якщо ви хочете бути скромним, то розписуйтесь за себе, а не за мене.

Брасбаунд. Бачите, які мої люди! Цей негідник (показуючи на Марцо) ладен був би перерізати горлянку кожному за один долар, якби був для цього досить мужній.

Марцо. Мій не розуміє. Мій не розмовляє інглез.

Брасбаунд. А цей суб’єкт (показуючи на Дрінквотера) — найбільший брехун, злодій, п’яниця та негідник на цім узбережжі.

Дрінквотер (насмішкувато, вдаючи байдужого). Говоріть, говоріть. Серові Ґоварду доводилося вже чути свідчення про мою вдачу. Він знає, чому йняти віри.

Леді Сісілі. Капітане Брасбаунд, я й раніш чула все це про негрів, а проте сама пересвідчилась, що вони дуже добрі люди, якщо з ними хороше поводитись.

Дрінквотер (сміється, італієць теж усміхається). Ну, що ж капітане? Задоволені з себе, га?

Брасбаунд. Я добре знаю, як ось із ним треба поводитись. Якщо він ще раз без дозволу роззявить рота, я йому всі кістки переламаю.

Леді Сісілі (найпривітнішим і найприроднішим тоном). Капітан Брасбаунд завжди так з вами поводиться, містере Дрінквотер? (Дрінквотер вагається і обережно поглядає на капітана).

Брасбаунд. Відповідай, собако, коли дама тобі велить. (До леді Сісілі). Не звіть його містер Дрінквотер, леді: він звик, щоб його звали п’яниця-Джек.

Дрінквотер (обурюючись). Що таке, що таке! Послухайте, капітане, моє ім’я Дрінквотер. Можете про це довідатись у Сент-Джона на Ватерлоо-роуд. Ім’я це написано на могилі мого діда.

Брасбаунд. Якщо ти не замовкнеш, це ім’я незабаром красуватиметься й на твоїй могилі. (Обернувшись до інших). Зрозуміймо один одного. Охорона в цій місцевості, як і скрізь, де немає реґулярного війська, є те, що з неї робить її начальник. Якщо я візьмусь до цієї справи, то вашою охороною буду я. Мені може знадобитися дванадцятеро людей, так само може мені знадобитись і дванадцятка коней. Деякі з цих коней можуть бути норовисті, а люди всі будуть такі. Якщо абихто — кінь або людина — спробує виявити свій поганий норов, тим гірше йому буде. Але вам це байдуже. Я звелю своїм людям поводитися пристойно в присутності леді, й вони слухатимуть мого наказу. Але леді доведеться зрозуміти, що я ставлюся до них по-своєму й не терплю втручання.

Леді Сісілі. Капітане Брасбаунд! Мені зовсім непотрібна охорона. Вона лише створить нам небезпечне становище, й мені доведеться розплутувати його потім. Так завжди буває з охороною. А що сер Ґовард гадає мати охорону, то я думаю, що вам краще зостатися тут і керування нею здати на мене. Я певна, що ваші люди будуть шануватися, якщо з ними поводитись, як слід.

Дрінквотер (перейнятий захватом). Ми будемо зовсім свійські, леді!

Брасбаунд (насмішкувато згоджується). Гаразд! Згода! (До Дрінквотера). Ви поїдете без мене.

Дрінквотер (переляканий). Що це ви кажете? Ми без вас їхати не можемо. (До леді Сісілі). Послухайте, леді, це конче потрібно для вашої ж вигоди. Адже не може купка таких бідних, темних, безпорадних людей, як ми, наражатися на небезпеку без капітана, що міг би нами командувати! Ось що, леді: в нашім єднанні наша сила.

Леді Сісілі. О, якщо ви волієте свого капітана — будь ласка, хай їде. Невже вам приємно, щоб з вами поводились так, як він?

Дрінквотер (самозадоволено всміхаючись). Ну, що ж, леді, ви не можете заперечити, що він — довершений джентльмен. Трохи деспотичний, може, але ж це властиво джентльменові. Адже тільки такий і може впоратися з цими поганами, скажу я вам!

Брасбаунд. Досить! Геть звідси!

Дрінквотер. Але я тільки з’ясував леді, що...

Грізний Брасбаундів рух примушує його замовкнути. Разом з італійцем вони рятуються, тікаючи в дім.

Брасбаунд. Бачите, міледі. Ці люди служать мені добровільно. Коли вони незадоволені, вони йдуть. Вони піклуються про те, щоб я був з них задоволений.

Сер Ґовард (вигляд його набирає дедалі більшої похвали та довіри). Капітане Брасбаунд, ви — та людина, що мені потрібна; якщо ваші умови будуть підхожі і якщо ми зберемося на екскурсію, я вдамся до ваших послуг. Сподіваюся, ви, Сісілі, не будете перечити?

Леді Сісілі. О, ні! Кінець кінцем, ці люди, очевидно, вас справді люблять, капітане Брасбаунд. Я певна, що ви маєте добре серце. Ваші очі такі славні.

Сер Ґовард (зніяковілий). Люба Сісілі, справді, вам слід було б стриманіше висловлюватися про обличчя та очі людей, з якими ви зустрічаєтесь. А тепер умовмося, капітане.

Брасбаунд. Куди ви маєте їхати?

Сер Ґовард. Хіба я знаю? Куди ми могли б поїхати, містере Ренкін?

Ренкін. Послухайте моєї поради, сер Ґовард, не їдьте далеко.

Брасбаунд. Я можу супроводити вас до Мескали, звідти ви побачите Атлаські гори. З Мескали ми можемо поїхати в старовинний замок у горах, де ви житимете, доки схочете. Звичайна ціна — пів долара на чоловіка в день і харчі. Я ж беру вдвоє дорожче.

Сер Ґовард. Ви поручитесь, сподіваюсь, що ваші люди сміливі й скрутної хвилини не кинуть рушниць.

Брасбаунд. Я ручусь лише за те, що мене вони бояться більше за маврів.

Леді Сісілі. Це нічогісінько не важить, Ґоварде. Головне, капітане, ось що: по-перше, мати якнайменше людей, бо в дорозі люди завдають багато клопоту. Крім того, вони повинні мати здорові легені, щоб не застуджувались. Але найголовніше — щоб одежа їхня була з міцної тканини. Інакше мені доведеться ввесь час дбати про них, зашивати й лагодити їхню одежу. А й без того, повірте, буде чимало клопоту, щоб усіх їх умити та нагодувати.

Брасбаунд (гордовито). Мої люди, добродійко, не немовлята.