Читати книгу - "Аутсайдер"

— «НІЯК» і «МУШУ», — мовив патрульний Сайп, проігнорувавши запитання. — Я й раніше бачив тату на пальцях, але таких — ніколи.

— Ну, за ними ховається ціла історія, — відповів Клод, — і я завжди її розповідаю, як трапляється нагода. Реабілітуюся таким чином. Зараз я не вживаю, але ця відмова мені нелегко далася. Коли сидів за ґратами, то часто ходив на збори «АА» і «АН». Спершу тому, що там давали пухтики з «Кріспі Крем», але врешті ті промови почали до мене доходити. Я дізнався, що кожен наркоман тямить дві речі: що йому ніяк не можна вживати і що він мусить вживати. Такий собі уявний гордіїв вузол, розумієте? І не розрубаєш його, і не розв’яжеш, тож треба навчитися бути вище за нього. Це можливо, тільки треба пам’ятати суть ситуації. Мушу, але ніяк не можу.

— Гм, — видав Сайп. — Типу, алегорія така?

— Зараз він не п’є і не наркоманить, — подала голос Лаві зі свого крісла. — Навіть цього лайна не вживає.

Вона кинула недопалок у багнюку.

— Він хороший хлопчик.

— Я тут не через те, що він начебто щось погане накоїв, — м’яко відказав Сайп.

Клод розслабився. Трошки. Не варто сильно розслаблятися, коли патрульні Поліції штату наносить тобі несподіваний візит.

— Нам зателефонували з Флінт-Сіті, мабуть, справу якусь закривають, і їм треба уточнити дещо про чоловіка на ім’я Террі Мейтленд.

Сайп дістав телефон, трохи покопався в ньому й показав Клоду знімок.

— Це та пряжка, що була на поясі в якогось Мейтленда, коли ви з ним тієї ночі бачилися? І не питайте, що це означає, бо я сам не знаю. Мене просто послали до вас по відповідь.

Сайп, насправді, не за тим сюди приїхав, але Ралф Андерсон наголосив, а капітан Горас Кінні передав це Сайпу, що зустріч має пройти максимально дружньо, щоб Клод нічого не запідозрив.

Клод вдивився в екран, тоді повернув телефон.

— Я не впевнений, то вже давно було, але схоже на те.

— Гаразд, дякую. Дякую вам обом.

Сайп поклав телефон у кишеню і розвернувся йти.

— І все? — спитав Клод. — Ви стільки сюди їхали, щоб лише про це одне спитати?

— У двох словах — так. Комусь, мабуть, дуже кортіло знати. Дякую, що приділили мені час. Я все передам, як вертатимусь до Остіна.

— Далека путь, офіцере, — сказала Лаві. — Чом би вам спершу не зайти й не випити склянки солодкого чаю? Ми його з концентрату наколотили, та він непоганий.

— Ну, розсиджуватися в гостях я не можу, бо хочу повернутися додому затемна, але тут, надворі, зроблю пару ковтків, якщо ви не проти.

— Аж ніяк не проти. Клоде, ходи до хати й принеси цьому добродієві склянку чаю.

— Скляночку, — виправив Сайп, показуючи цю грамульку великим і вказівним пальцями. — Два ковтки, і я поїхав.

Клод зайшов у дім. Сайп похилився плечем на одвірок ґанку й став позирати знизу вгору на Лаві Болтон, чиє добро­зичливе обличчя скидалося на ріку зморщок.

— Син добре до вас ставиться, як я бачу?

— Я без нього пропала б, — заявила Лаві. — Раз на два тижні перераховує мені гроші та приїжджає, коли може. Хоче примістити мене в якийсь старечий будинок в Остіні, і, мабуть, я невдовзі погоджуся, коли він зможе це собі дозволити, бо зараз поки не може. Мені дістався найкращий з усіх синів, офіцере Сайп: у молодості — забіяка, а в дорослому віці — надійний, мов скеля.

— Чув про таких, — мовив Сайп. — Скажіть, а він вас возить до «Великої сімки», що тут при дорозі? Там готують збіса смачний сніданок.

— Не довіряю я придорожнім кафешкам, — відповіла Лаві, діставши з кишені халата нову сигарету й затиснувши її між вставними щелепами. — Якось у сімдесят четвертому наїлася ковбасної трути [196] в Абіліні, то мало не померла. Мій хлопчик, як тут гостює, бере куховарство на себе. Він не Емеріл [197], та непогано вправляється. Знає, як із пательнею поводитись. Бекон у нього не пригорає.

Лаві запалила сигарету й підморгнула Сайпу. Офіцер усміхнувся, сподіваючись, що балон надійно запечатаний і стара не підірве їх обох до бісової матері.

— Ручаюся, що він і сьогодні зранку вам щось зготував, — сказав Сайп.

— Ще й як зготував. Кава, тости з родзинками і яєчня-бовтанка з вершковим маслом, саме так, як я люблю.

— Ви рано встаєте, мем? Я тільки тому цікавлюсь, що у вас кисневий балон і все таке…

— І він, і я, — відповіла жінка. — Із сонечком прокидаємося.

Клод повернувся з тацею, на якій стояли три склянки чаю з льодом: дві високі й одна низенька. Овен Сайп осушив свою за два ковтки, промокнув губи і сказав, що йому час іти. Болтони дивилися йому вслід: Лаві сиділа у своєму кріслі-гойдалці, Клод — на сходинках. Він супився на куряву, яка здіймалася за патрульною автівкою, що вже завертала на головну дорогу.

— Бачиш, як приємно мати справу з копами, коли нічого поганого не робиш? — спитала Лаві.

— Ага, — відповів Клод.

— Подолав таку велику путь, просто щоб спитати тебе про якусь пряжку від пояса. Ти тільки подумай!

— Він не тому приїздив, мамо.

— Ні? А навіщо тоді?

— Не певен, та не заради пряжки.

Клод поставив склянку на сходинку й глянув на свої пальці. На слова «НІЯК» і «МУШУ» — той гордіїв вузол, над яким він зміг піднестися. Клод підвівся.

— Піду краще познімаю решту білизни. Потім хочу з’їзди­ти до Хорхе й попитати, чи потрібна йому завтра моя допомога. Він дах кластиме.

— Ти хороший хлопчик, Клоде.

Він побачив сльози в маминих очах, і сам розчулився.

— Ходи сюди й обійми як слід свою стару мамцю.

— Так, мем, — відповів Клод і саме так і зробив.

  12

Ралф і Джинні Андерсони готувалися їхати в офіс Гові Ґолда на зустріч, коли в Ралфа задзвонив мобільник. Телефонував Горас Кінні. Ралф із ним переговорив, поки Джинні вдягала сережки і туфлі.

— Дякую, Горасе. З мене належиться.

Ралф завершив виклик. Джинні очікувально глянула на нього.

— Що там?

— Горас послав офіцера Техаського патруля до оселі Болтонів у Мерісвіллі. Мав історію для прикриття, але насправді поїхав туди, щоб…

— Я в курсі, навіщо він туди їздив.

— Угу. Якщо вірити місіс Болтон, то сьогодні близько шостої ранку Клод готував їй сніданок. Якщо ти бачила тут Болтона о четвертій…

— Я подивилась на годинник, коли встала попісяти, — сказала Джинні. — Була 4:06.

— «Мепквест» показує, що відстань між Флінт-Сіті й Мерісвіллем становить чотириста тридцять миль [198]. Серденько, він би нізащо не встиг дістатися звідси додому й приготувати сніданок о шостій.

— Може, мама збрехала, — припустила Джинні, та якось невпевнено.

— Сайп, той патрульний, якого послав Горас, сказав, що його внутрішній радар ніякої брехні не вловив. А радар, як він каже, справний.

— То що, нам