Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

представляють промислового інтересу, тому вивченням цих родовищ геологорозвідка не займається. Мабуть, тому родовище поблизу Уч-Башу в Інкермані не описане в геологічній літературі. Це типове родовище гематитових конкрецій у відкладах вапняку, яке виходить на поверхню на схилі Сапун-гори у Чортовій балці навпроти гори Уч-Баш. Конкреції, які можна із відкладів добути зараз, досить великі — розміром із кулак, вміст заліза у них дуже високий від 50 до 80 % у взятих на аналіз зразках. Це фактично криця, яку для подальшої обробки треба збагатити і видобути з неї неметалічні елементи. Ще однією важливою характеристикою руди Уч-Баша є відсутність фосфору або його дуже незначні відсотки, що для раннього періоду освоєння виробництва заліза є надзвичайно важливим фактором.

Другим важливим чинником для виникнення залізоробного виробництва є наявність околицях родовища вогнетривких глин. У цьому плані Уч-Баш представляє виходи чудових бентонітових глин, з яких і були збудовані печі і горни виробничого центру. Бентоніт також додавався до шихти для збагачення подрібненої руди.

Третій чинник виникнення такого центру — це близькість джерела прісної води. Попри відсутність джерела на сучасному Уч-Баші його існування в давнину не викликає сумнівів. Адже металообробне виробництво речей із бронзи виникло на поселенні відразу після його заснування. Та й потужні культурні шари, що вказують на доволі щільне заселення поселення не викликають сумніву в існуванні потужного джерела. Сучасна відсутність води на Уч-Баші пов’язана із його антропогенними перетвореннями і впливом, особ­ливо після зруйнування його північної частини вибухом під час ІІ Світової війни.

Ще одною обов’язковою умовою виникнення залізоробної майстерні є висока майстерність місцевих мешканців у кольоровій металообробці. Річ у тім, що технологія отримання заліза з руди в ті часи, вірогідно, належала до тих знань і навиків, які трималися у таємниці і передавалися в спадок наступним поколінням ремісників. Тому потрапляння такої технології на нове місце не могло відбутися емпіричним шляхом, воно відбулося разом із носіями цієї традиції. Залізоробне ремесло з’явилося на цьому поселенні кизил-кобинської культури після незначного періоду, коли місцевий кизил-кобинський посуд потрапив у чорногорівські поховання півдня північнопричорноморських степів, і на наступному етапі ця тенденція не припинилася. Не виключено, що вершники стали основ­ним чинником появи залізоробних центрів у Причорномор’ї, а носіями залізоробного ремесла були передусім зброярі. Саме тому поширення залізних речей пов’язується із появою в степах Причорномор’я перших кочовиків — кіммерійців. Для воїна-вершника поява залізних мечі і кинджала була не просто подоланням дефіциту бронзи. Адже залізо має кращі бойові характеристики для колючо-ріжучої зброї — воно легше, отже, меч із заліза може бути довший, лезо залізного клинка гостріше, завдає глибокі обширні рани, швидше і легше гостриться. Усі ці характеристики, ймовірно і стали основними, заради яких зброярі як носії технології просувалися із осередків виникнення таких виробництв в інші регіони.

Як відомо, секретом виготовлення залізних речей володіли хетти — народ, що мешкав в Малій Азії, але після зруйнування їх царства в XV ст. до н. е. вважається, що цей секрет було втрачено. Чи є зв’язок між хеттською металургією заліза і виникненням кавказького залізоробного осередку наразі визначити не можна. Навіть, якщо цей зв’язок і був, кавказькі металурги досягли значного прогресу в обробці руди, оскільки хетські речі загалом виготовлені із метеоритного самородного заліза. Античні тексти оповідають про плем’я халібів, ковалів і металургів, які мешкали на Кавказі, ймовірно, ці згадки є відголоском процесу поширення залізоробного виробництва на світанку залізної доби на північ — до Волго-Кам’я, на південь — до Палестини і на захід — у Крим. Цілком можливо, що ремісникам на нових місцях потрібні були помічники, які зналися на куванні металевих речей, тому осередки залізоробного виробництва виникають у вже існуючих осередках металообробки.

Уч-Баська майстерня має два основних періоди функціонування. Перший представлено кількома невеликими печами і горнами, в яких готувалася для плавки — збагачувалася і прогрівалася, а потім виплавлялася залізна руда. Перші — підквадратної форми, в заповненні яких поруч із подрібненою рудою знаходилися флюси і перепалена бентонітова глина. Другі — купольні конструкції більше метра заввишки, із горном, заглибленим на 0,10–0,12 м у материк овальної форми 0,6 м у найбільшому діаметрі.

Нижче подів цих печей була виявлена пляма круглої форми, що представляла собою залишки пода розібраної печі. На поверхні плями під трамбуваннями було знайдено кілька фрагментів від однієї посудини — корчаги, вкритої буро-оранжевим лискуванням з наліпним орнаментом у вигляді перевернутої лунниці, розділеної навпіл. Орнамент виконано наліпним підтрикутним пружком, нанесеним до лискування — типовим орнаментальним прийомом цього горизонту Уч-Башу. Такі знаки на кераміці типові для синхронних комплексів Уч-Башу (друга половина ІХ — середина VIII ст. до н. е.), а за межами Криму найчастіше він зустрічається на іншій пам’ятці давніх металургів — у матеріалі некрополя Сержень-Юрт у Чечні.

Другий період функціонування майстерні — це робоче місце коваля із горном і ковадлом і кілька пар печей для виготовлення криці. Печі другого періоду функціонували, найімовірніше, по дві. Вони споруджувалися на відстані близько 2 м одна від одної, діаметр круглого горна близько 1 м, зафіксовані на висоту більше ніж 1 м.

Ковальський горн мав складну конструкцію і значні розміри, як і ковадло. Вони розташовувалися по обидві сторони від робочої ями, де стояв коваль, горно — по ліву руку, а ковадло — по праву.

Ковадло, або складений кам’яний стіл, являло собою овальну конструкцію орієнтовану мередіанально, з південного сходу вимощену великими пласкими мергелевими плитами із завалом великих пласких підтесаних плит і ямою-заглибленням. Камені мали прямокутну або підпрямокутну форму і майже однакову товщину. У деяких найбільших плит кути, що збереглися, були підтесати під 90о. Одна розколота на дві частини найбільша плита завалу мала сліди впливу важкого знаряддя на поверхні (тріщини, відколоті краї, заполірована поверхня) і високої температури. Зняття каменів завалу заглиблення виявило одну плиту, що лежала горизонтально in situ на 0,9 м, нижче за пласко лежачі камені. Ця плита розмірами 0,8 х 0,6 х 0,5 м також мала побиту відполіровану і обпалену лицьову поверхню. Вона лежала на материковому уступі, що сходинкою спускається до центральної частини ями заглиблення на 0,85 м. Нижче за цей уступ на 0,3 м був ще один материковий уступ і на 0,4 м — невелика приступка в центральній частині ями заглиблення. Мабуть, на уступах спочатку і лежали повалені в заглиблення камені, які є, імовірно, ковадлом досить великих розмірів. Уздовж середньої тераси від виположенної її частини до котловану вів поглиблений прохід, зафіксовано дві сходинки для спуску перед заглибленням ковадла.

У північно-західній частині комплексу нижче за рівень підлоги на бентонітовому материку був знайдений цілий череп і кістки кінцівок барана. Оскільки знахідка була зроб­лена на самому краю котловану і фактично є безконтекстною, безпосередньо пов’язувати її до металургійного комплексу не коректно. Але відсутність будь-яких ознак інших архео­логічних об’єктів в цьому місці дає змогу припускати значення цих кісток, як заставної жертви, тим паче, що череп тварини не було розтрощено.

На дослідженій площі майстерні так і не було виявлено навалів виробничих відходів — однієї з основних складових ранньої залізоробної майстерні. Однак слід все-таки враховувати, що комплекс зберігся частково.

Високі окислювальні властивості ґрунтів Гірського Криму обумовлюють вкрай погану збереженість металу. Сильно кородує бронза, залізо ж майже не зберігається. Поки відсутні знахідки як виробів, так і виробничого браку. Однак є знахідки інструментів, які можна пов’язувати з ковальським