Читати книгу - "В кроці від кохання, Олександра Малінкова"

     Емілія.

    Наступний робочий день теж мало чим відрізнявся від попереднього. Хіба що, ближче до обідньої перерви до офісу завітала Інна, власною персоною. 

- Зачекайте! - окликнула дівчину я. - Марк Вікторович зараз не сам.

     Мій вигук все ж таки подіяв, бо Інна зупинилася і витріщилася на мене.

- Не сам кажеш. Можливо це і на краще. - видала вона і наблизилась до мого робочого місця.

    “Ні тобі привітатися! Та вона не лише неприємна особа, а ще й не вихована!”, - зробила певні висновки про гостю.

- То що? - перейшла на шепіт. - Вдалося довідатися щось цікавеньке.

- Таа-к! - відповідаю теж дуже тихо. 

    “Ну а що? Відмовляти дівчині? Хоче цікавих подробиць? Та легко! Головне, щоб після цього їй погано не стало!”, - аж язик засвербів у мене.

- То вже кажи! - нахилилася ближче до мене.

- Ваша подружка здала Вас Марку. І про те, що Ви не вагітні розповіла, і як в клубі… кхе, кхе. - зробила вигляд що закашлялася. 

- Карина? - обличчя Інни почало вкриватися багровими плямами. - От же сучка фарбована. 

- Здається. Я не запам’ятала імені. - відповіла їй.

- А він що? - пальці Інни почали тремтіти, а вона сама нервово почала порпатися в своїй сумочці.

- Розлютився! - ще й мімікою спробувала показати наскільки.

- Трясця! - висварилася вона. - От так і довіряй таємниці подрузі. 

     Дівчина ще щось хотіла додати, але в цей момент відчинилися двері кабінету і на порозі з'явився Марк разом з відвідувачем, з яким саме прощався  потиснувши руку.

- Котикуу. - щойно ми залишилися в приміщенні в трьох жалюгідно пропищала Інна.

     Марк мазнув по мені поглядом і відступився звільняючи прохід для цієї “псевдовагітної”.

- Я все тобі можу пояснити… - останнє що почула я.

     Марк.

- Я все тобі можу пояснити. - чую від Інни.

    “Вже досить цікавий початок, як на мене”, - промайнула думка.

    Сідаю і відкидаюся на спинку крісла, закладаючи руки в замок на потилиці. І чим більше я мовчав з кам’яним виразом на обличчі, тим більшу дурницю ліпила ця дівчина.

- Я втратила нашу дитину. - почала чавити з себе скупу сльозу вона.

    “Ну, припустимо, акторка з неї досить посередня. І мені якось не зрозуміло, як можна втратити те, чого ніколи не було?”

- Інно, будь ласка, досить! - зупинив заплутаний потік напів фактів, котрі суперечили один-одного. - Доки залишилося хоч трішки поваги до тебе. Розійдемося і поставимо крапку у цих стосунках.

    “Слово зв’язок ліпше підходить. Але вже промовив, виправляти запізно!”

- Котиикуу, ти зараз погарячкував з рішенням. - квапиться заперечити вона, бо саме в цю мить я підхопився з місця.

     “Та я погарячкував вже тоді, коли вперше зв'язався з нею!”

- Вибач, Інно. Просто на даному життєвому етапі виникла нагальна потреба в геть інших стосунках. Мені вже не достатньо від партнерки просто $ексу. Я змінився. 

- Я можу дати тобі те що ти хочеш. - кліпає оченятами.

- І вірність теж? - наголосив я.

     “Зам’ялася, наче щойно підловив шкідливе кошеня на чомусь.”

- Ти теж мені зраджував. - стала в оборону дівчина.

- Ні! - наголосив.

- Жодного разу? - здивовано промовила.

- Жодного, Інно! Тому з мене досить. - порівнявся з нею. 

- Ти мене кидаєш? - починає схлипувати, нарешті дійшло.

- Ми припиняємо наш зв'язок. - пояснив дівчині.

- Це я від тебе йду! Ясно? - задрала догори підборіддя.  

- Ось, купи собі щось на згадку. - дістаю з гаманця купюри.

     “Як не як витратилася, останні гроші в конверта запхала, щоб змусити Емілію шпигувати за мною!”

     Побачила купюри, аж сьорбати носом перестала. 

- От жадібним ти ніколи не був. 

     “Напевно, це замість - дякую!”, -  посміхнувся про себе.

- Бувай! - проводжаю до дверей. 

     Залишаюся сам в кабінеті. Знову сідаю за робочий стіл. Навіть намагаюся сконцентрувати увагу на паперах. Та де там. З голови ніяк не йде та мала брюнетка, з якою розділяє мене зараз лише одна стіна. 

     Цікаво, це з легкої подачі Емілії моя колишня з самісінького порогу почала зізнаватися, та нести  всіляку фантазійну нісенітницю?