Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

— Якір, — прошепотіла Ліїн, зрозумівши, що щойно натурально божеволіла і справді могла створити що завгодно. І те, що партнер чоловік, дуже добре. З чоловіками жіноче божевілля одноманітне. Без них можна захотіти і корабель спалити, і цілий світ знищити.

— Все? — хрипко спитав капітан, чомусь не розтискаючи обіймів.

Ліїн глибоко вдихнула, згадала, що для закінчення цього безумства треба відійти від партнера по ритуалу хоча б на крок, і відповіла:

— Так. Відпустіть мене.

— І навіть своєму нареченому не хочете більше мститись? — провокаційно спитав Змій.

Ліїн мотнула головою. Насправді їй зараз не було жодної справи до Валада. Навіть не хотілося знати, навіщо він стільки часу вирощував із нареченої гарного мага, якщо потім не давав їй вирощеним користуватися.

Зате Ліїн хотіла чоловіка, що сидить поруч. Не через якісь високі почуття, не через помсту і навіть не тому, що він був такий гарний. Просто він був силою. І стійкістю. І Змієм, упертим як баран. І нелюдськи спритним нічним вовком. І…

— Відпустити? — з сумнівом спитав душечка, продовжуючи однією рукою обіймати, а другою торкаючись щоки Ліїн так, ніби сумнівався в її реальності.

І дівчина зрозуміла, що він відпустить, тільки якщо почати вириватися і чинити опір. А краще відразу приголубити чимось із бойової магії.

А бити синьоокого Змія вона не хотіла. Та й чинити опір не особливо. Піти треба було лише для того, щоб вчинити правильно. А чинити правильно Ліїн хотілося менше за все. Тому вона знову хитнула головою, притулилася до чоловіка щільніше, а потім відкинула назад голову, розмірковуючи — схаменеться, згадавши про обов'язки і правила, чи ні?

Але думати про якісь правила капітанові хотілося не більше, ніж Ліїн про Валада.

***