Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Поліна відчула, що повернулася до своїх покоїв — в обійми крісла. У голові туманилося. Ні! Аби ж тільки не заснути! У Полі кожна хвилина на вагу золота — вона не могла дозволити собі відключитися. Напевно, їй не вдалося б перебороти дію снодійного зілля, якби не гнів, який охопив її після того, що почула від Ізіаля. Нехай маг говорив туманно, але певну інформацію з його слів все ж таки можна було отримати і спробувати зробити висновки.

Отже, на Тайлері прокляття. Саме тому він і поспішав з одруженням. Який тут зв'язок? Чи не означає це, що дружина потрібна Тайлеру, щоб перевести прокляття на неї? Поліна не до кінця розуміла закони магічного світу, але цілком припускала, що прокляття можуть переходити з однієї людини на іншу. А може, мова навіть не про саму Поліну, а про дитину, яку так не терпиться зачати Тайлеру? Можливо, в магічному світі пристріт батька може передатися його дитині, а сам батько при цьому звільниться від скверни? Якщо так, то все сходиться. Тому Тайлеру і потрібно від шлюбу тільки те, щоб дружина якнайшвидше завагітніла і зникла геть з очей. А далі ні сама дружина, ні малюк, якого вона народить на світ, ні їхня доля його зовсім не хвилюють.

Який мерзотник! Як можна бути таким жорстоким до своєї дитини? Жалість до малюка, якого поки й близько немає, вибила повітря з легень. Він повинен з'явитися на світ лише для того, щоб взяти на себе прокляття батька? Дитя від народження буде приречене страждати?! Ні! Ніякого малюка не буде! Такі люди, як Тайлер, взагалі не гідні мати дітей!

Поліна не знала, наскільки правильні висновки зробила зі слів Ізіаля. Але вона вже досить добре вивчила Тайлера, щоб зрозуміти — він здатний і не на таку підлість. Вона і до цього планувала за будь-яку ціну не допустити з ним близькості. А тепер це бажання потроїлось. Та Поліна краще приб'є його, аніж добровільно віддасть себе йому!

Тихий стукіт у двері перервав її думки. У кімнату прослизнула Глорі. Поля вкотре жахнулася, наскільки Кульбабка схудла. Від неї залишилися самі тільки її не за віком серйозні очі-блюдця.

Приходу Глорі Поліна не здивувалася. А що малечі робити на весільних урочистостях в натовпі незнайомих людей, коли сестра пішла зі свята?

— Як ти? — стривожено запитала Кульбабка.

Сама ледь тримається на ногах — того й гляди протягом підхопить та понесе, а ще й за сестру хвилюється.

— Нормально, — поспішила запевнити Поліна. Вона підскочила з крісла і, обійнявши Глорі за плечі, повела до софи. — Лягай, відпочинь.

Кульбабка послухалася покірно. З полегшенням прихилила голівку на подушку. І в Полі защеміло серце. Глорі ще не одужала до кінця. Вона досі серйозно хвора.

Поліна покликала прислугу та розпорядилася, щоб принесли теплого молока. Сама присіла на софу поряд із Глорі і взяла її за руку.

— Лайзі, — подивилася з недитячою тугою Кульбабка. — Це ж через мене?

— Що?

— Через мене ти погодилася вийти за нього? Через мою хворобу? Вчора ти сказала мені, що він став здаватися тобі привабливим. Але ж це неправда. Ти просто хотіла мене заспокоїти. Я дивилася на тебе сьогодні під час церемонії. Він тобі огидний… — у куточках очей Кульбабки зібралися сльози. — Я погана сестра. Я обіцяла, що не віддам тебе йому. Я так хотіла тебе захистити… А сама… сама своєю хворобою, навпаки, лише підштовхнула…

— Глорі, — Поліна підняла дівчинку і притиснула до себе. Господи! Та вона горить! У неї жар! — Глорі! Ти найкраща сестра у світі! Ніхто ніколи не любив мене так вірно як ти. І я теж люблю тебе, моя славна Кульбабко. Люблю! Чуєш?! І нікому не дам тебе скривдити!

Поліна гладила її по волоссю, і раптом у голові яскравим спалахом промайнув спогад. Ось так само в один з днів, що випали з пам'яті, Поля притискала Глорі до себе. Її сильно лихоманило. Вона то розплющувала очі, то закривала знову від безсилля. І сама Поліна відчувала себе безсилою. Вона не знала чим допомогти, тільки палко шепотіла:

— Глорі, тримайся. Тримайся, моя стійка Кульбабко. Скоро все буде добре. Вір мені! Ми повернемося до нашого родового замку. Там так гарно. Ти пам'ятаєш? — колись сама Глорі заспокоювала Поліну такими словами, а тепер їх із розпачем вимовляла Поля. — Біля замку яблуневий садочок. Яблука вже напевно дозріли. Вони мають такий казковий аромат. А між двома старими деревами підвішена гойдалка. Ми знову проводитимемо там вечори. Пам'ятаєш, як колись? Я читатиму тобі, і ми уявлятимемо себе на місці героїнь казкових романів. У нас все буде добре, моя маленька, обіцяю! Чуєш?!

Поліна не знала, чи чула її Глорі, така тиха і слабка, така бліда, не дивлячись на жар.

Спогад обірвався, зате виник новий. Поля в кабінеті Тайлера — її аж трясе від гніву, але вона підписує шлюбний договір. Тепер уже сумніви розвіялися повністю — Поліну справді шантажували життям та здоров'ям Глорі. Тайлер сам заявив, що хвороба дівчинки підлаштована. Застосовано чорну магію. І лише в нього, у Тайлера, є зілля, здатне підтримувати в Глорі життя.

— Я радий, що розсудливість до вас повернулася, — Тайлер бридко посміхнувся і забрав собі один із примірників договору. — Але пам'ятайте, один невірний крок з вашого боку — і ваша дорога сестра не отримає чергової порції мікстури. А без мікстури вона навряд чи протримається і кілька годин.

Спогад розтанув, і душу затопила гіркота. Так от як Поліну зробили слухняною? Мерзотник Тайлер шантажував найдорожчим. Заради Глорі Поля готова багато на що. Але чому сьогодні дівчинці знову так погано?

— Елайзо.

Поліна здригнулася. Голос Тайлера пролунав над вухом. Вона настільки поринула у спогади, що не помітила, як той з'явився у покоях.

Поля піднялася з софи, насилу стримуючись, щоб не плюнути в обличчя негідника.

— Вам вже час повертатися до гостей, — сухо промовив він і додав пошепки, щоб почула лише вона: — Ви вже напевно здогадалися, що Гларієта отримала сьогодні лише половину необхідної порції зілля. Не турбуйтеся, на якийсь час цього вистачить. Другу половину вона отримає, коли ми підтвердимо наш шлюб подружньою близькістю.