Читати книгу - "Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел"

— Нічим не можу допомогти, — через деякий час промовив він. — Ти, дорогенька, уже використала усі матеріали для першого курсу.

— Це такий жарт? — Андрея мимоволі посміхнулася і прибравши носовичок від носа схилилася над столом викладача.

Здається із неї збираються зробити дурепу. І вона можливо проковтнула би це. Але грошей на покупку усіх необхідних матеріалів у неї точно не вистачить.

— Можеш сама глянути, тут усе записано, — і професор протягнув їй папку. Андрея шмигнула носом і роздратовано захлопнула її.

— Я зрозуміла, що ви маєте на увазі з першого разу. Однак, я все ж попрошу вас ще раз видати мені усі матеріали.

Їй складно було зберігати спокій. Можливо, якби цей виродок не дивився на неї так…

— Дорогенька, ти все таки не розумієш…

Андрея не витримала цієї вистави і фиркнула.

— Що ж, в такому випадку, я вимушена вимагати у вас повернення суми матеріального забезпечення, нарахованої на рахунок університету за цей рік. — Очі професора різко потемніли, і він відкинувся на спинку крісла в якому сидів. — Чи мені варто з цього питання звертатися одразу до директора?

— Ти забуваєшся, — крізь зуби прошипів викладач, і Андрея відчула як її наповнює дивне тепло.

— Це ви забуваєтеся, професоре Еткінсе. Я не жебрачка і ми не на вулиці. Це Королівський університет магії, а я підопічна Його Величності Енріха ІХ. І якщо ви ще хоч раз спробуєте мене обікрасти, я змушена буду звернутися зі скаргою не тільки до директора, а й в органи опіки і піклування. — Судячи з того як сильно побілів викладач, приховувати йому було що, а тому Андрея посміхнулася і різко випрямилася. — Сподіваюся, ми зрозуміли одне одного…

Чоловік скрипнув зубами і дістав із шухляди фірменний бланк університету. Поки він заповнював його, Андрея оглядала кабінет. І що дивно, вона не бачила в ньому нічого цінного. Дешеві меблі, старі потріпані підручники. Хіба Еткінси не аристократи?

Мимоволі згадався кабінет її начальника. За п’ять років роботи з ним вона вивчила кожен куточок приміщення мало не напам’ять. Все, починаючи з меблів і закінчуючи чорнильними ручками, в ньому було найвищої якості. Напротивагу цьому кабінет Еткінса був схожий на…

— Зайдеш із цим на склад після занять і тобі усе видадуть, — перервав її роздуми професор.

Андрея забрала бланк з рук викладача і уважно оглянула його. Мало чого від нього можна очікувати. Він міг «випадково» забути поставити печатку в потрібному місці, наприклад.

— До побачення, професоре Еткінсе, — переконавшись в тому, що з документом усе в порядку, промовила вона.

Чоловік тільки зиркнув на неї невдоволено у відповідь. Що ж, краще так ніж те як він дивився на неї спочатку.

Від однієї думки про це Андрея пересмикнула плечима і, покидаючи кабінет професора, мимоволі грюкнула дверима.

— Ти в порядку? — Від несподіванки вона підскочила і мало не впустила бланк. Лірієць ніяково переступив з ноги на ногу і винувато потупив очі. — Я просто хотів переконатися, що ти в порядку.

— Ти… Ми ж одногрупники…. Чекай, то це ти, зарядив мені дверима? — мимоволі здивувалася Андрея, і нелюд несподівано почервонів.

Мимоволі згадалося вічно незворушне обличчя Лірена, і Андрея мимоволі нахмурилась.

— Ще раз вибач за це, не думав, що ти стоятимеш так близько до дверей.

Цілком людяна реакція. Ось вибачається, червоніє… Виходить, справа не в тому, що він лірієць. Андрея згадала увесь час який провела із нелюдом, і у неї мимоволі сіпнулося око.

— Ем… — під розгубленим поглядом червоних очей знітилася дівчина. — Дякую за носовичок. Я поверну його тобі пізніше… Хоча ні, куплю новий, — виправила саму себе Андрея оглянувши заплямований кров’ю клаптик тканини.

Не схоже на те, що ці плями вдасться повністю вивести.

— Все гаразд…

Лірієць ще щось хотів сказати, але пролунав перший дзвінок, і Андрея тихо вилаялася.

— Заняття! Потеревенимо іншим разом, — з цими словами вона оминула лірійця і кинулася до виходу із адміністративної будівлі.

Основи побутової магії, це поки був чи не єдиний предмет, на якому їх навчали користуватися магією. Єдине, що в своїх поясненнях професор Олвін увесь час посилався на те, що інші уже вивчали.

Тож Андреї від його пояснень було ні холодно, ні жарко. Стільки всього треба було опрацювати самостійно. Дівчина роздратовано підкреслювала ручкою рядки у конспекті, пояснення яких доведеться шукати або в бібліотеці, або в шкільних конспектах Аніки, коли до її столу підійшов викладач.

— Лер Аніка, якщо не складно, чи могли б ви продемонструвати нам закляття поклику першого рівня.

Дівчина мимоволі здригнулася. І що робити? Тремтячими руками вона перегорнула сторінку в конспекті Аніки і побіліла сильніше. Нічого такого там не було.

— Ну ж бо, не соромтеся, — підганяв її тим часом викладач. — Минулого року воно вам легко давалося.

Тільки цього не вистачало. Андрея відчула, як від хвилювання прискорюється серцебиття, а на шиї і скронях виступає піт. Ще й клубок до горла підступив не даючи вимовити ні слова.