Читати книгу - "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"

— Злато, господи! Що ти з нею зробив? — раптово я почула схвильований голос. До болю знайомий і донедавна такий рідний. Підняла очі й подивилася Міші за спину, щоб перевірити, чи не привиділося мені.

Але дійсність, що відбувалась, виявилася більш реальною, ніж я могла собі уявити. Так, це  булаОлена, як я і думала.

Злегка стурбована, у вечірній сукні, на підборах, із зачіскою і макіяжем, немов щойно вибігла з весілля. У неї ні туш, ні помада не потекла, настільки ідеально помічниця виглядала. Викрадену дівчину вона навіть віддалено не нагадувала.

Страшна здогадка одразу промайнула в моїй голові. Невже вона з Мішею заодно, і саме Олена допомогла викрасти Єгорку і Миру? Невже вона зрадила мене, щоб догодити новому коханцеві? Господи, якщо це правда...

— Олена, якого біса?! — рявкнув хлопець, перегороджуючи їй шлях до мене. — Ти ж маєш за дітьми стежити. Я ж казав...

— Вони заснули в машині, а ви так шуміли... — пролепетала розгублено помічниця. — Я й вийшла подивитися... Міш, а що відбувається?

Буквально на секунду повисла пауза, від якої стиснуло подих і серце пустилося у скажений танок. Ні, щось тут не так.

— Ну чому всі баби — такі дурепи? — зі злістю в очах хлопець подивився на мене, а потім повернув ідентичний погляд на Олену. — Ех, вдруге за день доведеться порушити свої ж правила...

Я навіть зрозуміти нічого не змогла, як Міша дістав із-за пояса пістолет і зарядив ним з розмаху по обличчю помічниці, і та, не втримавшись на ногах, упала попою на холодний бетон. Мій переляканий вереск розчинився в гнівних криках хлопця:

— Як же мене це все дістало! Усі плани летять до біса собачим! Все руйнується через фарбованих тупоголових блондинок! Усе потрібно міняти!

Він недбало підхопив Олену під руки і, протягнувши її через увесь гараж, кинув поруч зі мною. Підняв з підлоги будівельні стяжки і надійно зафіксував спочатку її зап'ястя та щиколотки разом. А потім щільно перев'язав і мої ноги.

— М-міш, що з тобою? — ледь чутно прошепотіла помічниця. Вона складеними долонями потирала перенісся і швидко моргала, немов проганяючи густе марево перед собою. З губи тонкою цівкою пішла кров. Мабуть, хлопець непогано вдарив її по обличчю. — Навіщо ти?..

— Замовкни! — несамовито заревів хлопець, спрямовуючи на нас зброю. — Сидіть спокійно. Тільки рипніться — прикінчу двох на місці, — уже спокійніше пообіцяв Михайло і покрокував гаражем. З одного кута в інший і назад. — Суки, все не так. Усе зіпсували.

— Злато, я не знала..., — ковтаючи сльози, пошепки зізналася Олена, поки Міша говорив сам із собою. — Чесно. Він сказав відвезти дітей, тому що їх уб'ють. Сказав, що потім ми всі разом втечемо в Італію, він мені навіть пропозицію зробив. Господи, яка я дурепа, — глухо схлипнула Олена.

Я тільки з полегшенням видихнула на почуте. Виходить, помічниця з Мішею не заодно, а допомогла нашому викрадачеві мимоволі, зовсім не подумавши своїми вкотре закоханими мізками.

— Єгорка, Міра — з ними все гаразд? — дуже тихо запитала, і отримавши швидкий кивок від Олени акуратно продовжила розпитувати її.

— Ти знаєш, де ми? — я прошепотіла, не зводячи очей із Міші. Бо він різко зупинився і почав відкривати непримітні каністри біля дверей. Характерний запах підказав, що там бензин. Невже він хоче підпалити нас? Інших варіантів розвитку подій я просто не бачила. Не думаю, що хлопець у цю хвилину захотів заправити позашляховик, поки ми з Оленою безпорадно впиралися в холодну стіну.

І все б нічого, якби не мозок, який навідріз відмовився працювати в такій страшній ситуації. Якби не тремтячі руки і зуби, що голосно відбивають чечітку в мене в роті. Якби не поведінка Михайла, яка змушувала рвано дихати від липких щупальців паніки, що наростала. Нам нікому не врятуватися, і прохання тут не допоможуть. Хлопець явно не в собі. Потрібно бігти. Але як?

— Це ще один особняк Діми, — нарешті ледь чутно відповіла мені Олена. Вона теж ошелешено дивилася на свого невдалого бойфренда. — Міра з Єгором у машині, через стінку, у сусідньому гаражі.

— Що? — лише зуміла вичавити із себе, дивуючись від нового факту з життя мого офіційного чоловіка. У нього є ще один будинок? Це ж не такий страшний секрет. Чому він знову промовчав? Скільки в Діми ще таких недомовленостей, про які я не знаю?

— Так, Злато, це ще один будинок твого Діми, — несподівано прокоментував мою реакцію Міша. Він нервово усміхнувся, облизав пересохлі губи й підійшов ближче. — Точніше, був ним. Три поверхи, подвійний гараж, басейн... Дуже дорога нерухомість... Тільки Дим виставив його на продаж, як і іншу свою нерухомість, яку здобув за роки служби в Цеглини, щоб купити вам житло в Італії, щоб заховати свою Златочку з дітками подалі від криміналу й бруду, забезпечити небідне життя, — хлопець пискляво спародіював слова Діми. — Шкода, що його Златочка виявилася дурепою і вирішила діяти по-своєму, — він із досадою хмикнув. — Хоча, ні, не шкода, так навіть ще краще. Усі підозри з мене знято, тепер головний поганець для банди — Дим.

— Міша, що ти від нас хочеш? — я в розпачі прохрипіла. Мій надламаний голос неприємно дряпав гортань, а думки ніяк не могли зібратися до купи. Нерозуміння того, що відбувається, змушувало мене помітно тремтіти. — Адже в тебе все вийшло. Ти вбив нелюбого зведеного брата, забирай гроші, товар і їдь за кордон. Ти — вільний.

— К-кого вбив? — запнувшись, нерозумно уточнила Олена, але тут же замовкла під моїм важким поглядом.

— Злато, якби все було так просто, — Міша різко вдарив ногою по відкритій каністрі, і блідо-жовта рідина величезними порціями розплескалася поруч. Холодний потрісканий бетон з жадібністю вбирав її в себе, забарвлюючись у темний колір. Кілька великих крапель бензину потрапили мені на зіпсовану сукню, і я мало не захлинулася від жаху. Він нас спалить! Спалить!

— Михайле, що ти задумав? — завила поруч Олена, безглуздо намагаючись встати. Але стяжки намертво тримали її ноги.