Читати книгу - "Сфера"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Чи регулярно ти користуєшся відновником для волосся?
— Так, — сказала вона.
— Дякую. Як ти ставишся до органічних засобів із догляду за волоссям?
— З усмішкою.
— Дякую. Як ставишся до неорганічних засобів із догляду за волоссям?
— Скривившись, — сказала Мей. Такий ритм їй подобався.
— Дякую. Якщо у звичній для тебе крамниці чи онлайн не буде твого улюбленого засобу, чи згодна замінити його на схожий?
— Ні.
— Дякую.
Розмірені відповіді на запитання Мей заспокоїли. Вона поглянула на браслет і побачила сотні нових смайликів. Це якось знімає відчуття втоми, твердили коментарі, коли бачиш, як уже майже знаменитість «Сфери» робить внесок у загальну базу даних. Писали їй також клієнти, яким вона допомагала, працюючи у ВК. Клієнти з Колумбуса, Йоганнесбурґа і Брісбена — всі її вітали і підбадьорювали. Власник маркетингової фірми з Онтаріо подякував їй через «цвірк» за хороший приклад, за доброзичливість, і Мей навіть запитала, як його життя.
Відповіла на ще три запити і від усіх трьох клієнтів домоглася заповнення розширеного запитальника. Рейтинг ланки становив «95»; сподівалася самостійно його підняти. Почувалася добре, почувалася затребуваною.
— Мей.
Від її імені, промовленого її ж синтезованим голосом, Мей аж пересмикнуло. Здавалося, місяцями не чула цього голосу, та він не втратив своєї сили. Знала, що має кивати головою, але хотіла знову його почути, тому чекала.
— Мей.
Ніби вернулася додому.
Розумом Мей усвідомлювала — єдина причина, чому вона опинилась у Френсісовій кімнаті, це те, що всі її покинули. Після півтори години у ВК вона заглянула до «СфероПушуку», щоб дізнатися, де Френсіс, і виявила його в одному з гуртожитків. Потім побачила, що він не спить і онлайн. За кілька хвилин він уже запрошував її до себе, дуже вдячний і втішений, як він казав, що дала про себе чути. «Вибач мені, — написав він, — і скажу це ще раз, коли прийдеш». Вимкнула камеру і пішла до нього.
Відчинилися двері.
— Прошу в тебе пробачення, — сказав він.
— Перестань, — відмахнулась вона. Ввійшла і зачинила двері.
— Щось питимеш? — запитав він. — Може, води? А ще якась нова горілка — я прийшов, а вона тут. Можемо скуштувати.
— Ні, дякую, — сказала вона і сіла на комод біля стіни, де Френсіс розклав своє портативне приладдя.
— Ой, не сідай туди, — попросив він.
Мей підвелася.
— Та не сідаю я на твої ґаджети.
— Не в тому річ, — сказав він. — Комод. Кажуть, може розсипатися, — усміхнувся Френсіс. — Справді не хочеш нічого випити?
— Справді. Страшенно змучилася. Не хотіла залишатися сама.
— Послухай, — сказав він. — Знаю, що треба було в тебе запитати дозволу. Добре розумію. Але думаю, ти зрозумієш, чому я таке зробив. Аж не вірилося, що був із тобою. І щось в мені сказало: це єдиний раз. Хотів, щоб лишилося на згадку.
Мей усвідомлювала, яку має над ним владу, і та влада її відчутно збуджувала. Сіла на ліжко.
— Ну, знайшов їх?
— Ти про що?
— Минулого разу ти казав, що збираєшся відсканувати фотки. З твого альбому.
— Так-так. Відтоді я ще й не говорив із тобою. Так, я їх відсканував. Усе дуже просто.
— Уже знаєш, що то за люди?
— Більшість мають облікові записи у «Сфері» — тому я прогнав через розпізнавання облич. Забрало якихось сім хвилин. Було кілька таких, які мусив шукати у базі даних ФБР. Ми наразі не маємо повного доступу, але можемо переглядати знімки з відділу транспортних засобів. Тобто більшість дорослого населення країни.
— Контактував із ними?
— Поки що ні.
— Але вже знаєш, звідки вони?
— Аякже. Головне, дізнався імена. Адреси вже нескладно буде довідатися. Дехто по кілька разів переїжджав, але я можу приблизно прикинути по роках, коли я з ними жив. Зробив щось на зразок графіка, коли я міг бути в кожній із сімей. Більшість із Кентуккі. Кілька
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сфера», після закриття браузера.