Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

майно в заставу. У разі, якщо хто-небудь проштрафиться на службі, конфіскують тільки його особисте майно, що ніяк не вплине на жертвопринесення предкам, тому що спільне майно залишиться недоторканним — власті не вправі його конфіскувати. Навіть при цілковитому краху добробуту родини діти й онуки не пропадуть — вони зможуть виїхати в село навчатися й господарювати, таким чином, жертвопринесення предкам ніколи не припиняться. Сподіватися на те, що слава й процвітання вічні, і не піклуватися про майбутнє можуть тільки люди недалекоглядні. Тебе чекає незабаром радісна подія, але відзначати її з надмірною пишністю — однаково що підливати масла у вогонь або прикрашати квітами строкату візерунчасту тканину. Пам’ятай, радість ця буде короткочасною, прислів’я говорить: «Навіть найрозкішніший бенкет не може тривати вічно»! Не подбаєш про майбутнє — пошкодуєш, але пізно буде!

— Що за радісну подію ти маєш на увазі? — поспішно запитала Фенцзє.

— Це — небесна таємниця, — відповіла Цінь Кецін. — Але ми були з тобою дружні, і на прощання я, так тому й бути, відкрию її тобі. Запам’ятай гарненько, що я скажу!

Коли відійдуть три весни[133], І дух їх звіє вітровій, Сам кожен до своїх дверей Шлях прокладе — і тільки свій!

Фенцзє хотіла ще про щось запитати, але в цю мить біля других воріт чотири рази вдарили в «хмарну дошку»[134]. Від цих скорботних звуків Фенцзє прокинулася.

— У східному палаці Нінго померла дружина пана Цзя Жуна, — доповіли служниці.

Фенцзє від страху вкрилася холодним потом. Але роздумувати було ніколи, вона швидко одяглася й поспішила до пані Ван. Незабаром сумна звістка стала відома всій родині, всіх охопило почуття смутку і якоїсь неясної тривоги. Старші згадували шанобливість і смиренність пані Цінь, ровесники — її сердечність і чуйність, молодші — доброту й ласку. Служники балакали про те, як жаліла пані Цінь бідних і знедолених, як поважала старих і любила дітей! Загалом, усі до єдиного в домі оплакували покійну.

Але поки ми їх залишимо й повернемося до Баоюя. Після від’їзду Дайюй він облишив усі забави й розваги і з настанням вечора відразу лягав спати.

Уночі, почувши крізь сон, що померла пані Цінь, Баоюй хотів був підвестись, але раптом відчув, начебто в серце йому встромили ніж. Він скрикнув і виплюнув згусток крові, переполошивши всіх служниць. Вони кинулися його підводити, почали розпитувати, що з ним, хотіли йти до матінки Цзя, бігти по лікаря.

— Заспокойтеся, — сказав Баоюй. — Це в мене від хвилювання вогонь проник у серце й кров перестала надходити в жили.

Він підвівся, зажадав одяг і заявив, що сам вирушить до матінки Цзя просити дозволу глянути на покійницю. Сіжень хотілось утримати юнака, але вона не насмілилась. А матінка Цзя, довідавшись, що Баоюй збирається до палацу Нінго, заходилася його відговорювати:

— Там іще не встигли прибрати, бідолашна щойно померла. Та й вітер здійнявся. Вранці підеш.

Але Баоюй наполіг на своєму, і матінка Цзя розпорядилася закласти коляску та звеліла служникам його супроводжувати.

У палаці Нінго обабіч навстіж розчинених воріт яскраво горіли ліхтарі й було видно як удень. Туди й сюди снували люди, з будинку доносилися стогони, здатні, здавалося, потрясти гори.

Баоюй вийшов із коляски й кинувся до зали, де лежала покійниця. Поплакавши, він вирушив побачитися з пані Ю, але вона лежала в постелі — зненацька почався напад застарілої хвороби. Потім Баоюй вирушив розшукувати Цзя Чженя.

Незабаром зібралися всі родичі. Цзя Чжень, ридаючи, як справжній плакальник, говорив крізь сльози:

— Усі в нашому роду, старі й малі, близькі й далекі родичі та друзі, знають, що наша невістка була вдесятеро краща за мого сина! І зараз, коли її не стало, будинок зовсім спорожнів!

Він іще дужче заплакав. Його заходились утішати:

— Коли людина пішла з життя, плакати даремно. Треба подумати, як розпорядитися щодо похорону.

— Як розпорядитися! — сплеснув руками Цзя Чжень. — Та я готовий віддати все, що в мене є!

Тут до зали ввійшли Цінь Бан’є, Цінь Чжун і кілька родичів та сестер пані Ю. Цзя Чжень наказав Цзя Цюну, Цзя Ченю, Цзя Цінові й Цзя Цяну клопотатися гостями, а сам звелів запросити придворного астролога й ворожбита, щоб обрати день, сприятливий для похорону.

Вирішено було ось що: покійниця лежатиме сорок дев’ять днів