Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Зупиніться! Не треба було дивитися в лицьовий бік дзеркальця і сприймати помилкове за дійсне!
Тут дзеркальце злетіло в повітря. А Цзя Дайжу, вийшовши за ворота, побачив босого лаоського ченця, що кричав:
— Поверніть мені мій скарб!
У цю мить дзеркальце вилетіло з будинку, чернець підібрав його і зник.
Цзя Дайжу заходився влаштовувати похорон онука й розіслав повідомлення родичам. На третій день почалося читання молитов, на сьомий день відбулося поховання. Труну з тілом поставили за кумирнею Залізного порога. Всі члени родини Цзя приходили висловити співчуття.
По двадцять лянів срібла пожертвували на похорон Цзя Ше й Цзя Чжен із палацу Жунго, як і Цзя Чжень із палацу Нінго. Інші родичі, залежно від статку, хто один-два ляни, хто три-чотири. Однокласники Цзя Жуя теж внесли свою частку, що у цілому становила лянів двадцять-тридцять. Так Цзя Дайжу, незважаючи на скромні доходи, зумів улаштувати цілком пристойний похорон.
Наприкінці року прийшов лист від Лін Жухая. Він тяжко занедужав і просив Лін Дайюй приїхати.
Матінка Цзя засмутилась. Але нічого не урадиш, довелося готувати Дайюй у дорогу.
Баоюй теж засмутився, але вдіяти нічого не міг. Дайюй мусила виконати свій дочірній обов’язок.
Матінка Цзя вирішила разом із Дайюй відправити Цзя Ляня, йому ж належало супроводжувати Дайюй і по дорозі назад.
Всі витрати на дорогу й на подарунки матінка Цзя взяла на себе. Було обрано щасливий день для від’їзду, Цзя Лянь і Дайюй попрощалися з усіма, сіли в човен і в супроводі служників відплили в Янчжоу.
Якщо хочете дізнатися, чим скінчилась їхня подорож, прочитайте наступний розділ.
Розділ тринадцятийЦзя Жун купує синові посаду офіцера імператорської гвардії;
Ван Сіфен бере на себе керування палацом Нінго
Після від’їзду Цзя Ляня й Дайюй Фенцзє втратила інтерес до всього й вечорами, побалакавши трохи з Пін’ер, відразу лягала спати.
Одного разу, погрівшись біля жаровні, вона звеліла Пін’ер лягти в постіль і зігріти атласну ковдру, потім забралася під неї сама й почала на пальцях рахувати, скільки днів минуло відтоді, як поїхав Цзя Лянь, щоб визначити, де він зараз перебуває. У цей час пробили третю варту, і Пін’ер незабаром міцно заснула. Фенцзє також стулила повіки, і раптом їй здалося, начебто ввійшла Цінь Кецін.
— Добраніч, тітонько! — мовила вона, ледве помітно всміхаючись. — Я йду назавжди, а ти навіть не хочеш мене провести! А ми ж завжди були дружні, і я не можу не попрощатися з тобою. До того ж є в мене одне прохання, з ним я можу звернутися тільки до тебе.
— Прохання? Яке? — швидко запитала Фенцзє. — Говори, я все виконаю.
— Ти — жінка розумна, неабияка, — продовжувала пані Цінь, — навіть чоловікам, які носять чиновницький пояс і шапку, і тим з тобою не зрівнятись. А от простих прислів’їв не розумієш: «Місяць із повні стає щербатий», «З переповненої посудини витікає вода», «Вище піднімешся — болючіше падати». Майже сто років наша родина знатна й могутня, але може настати день, коли «велика радість зміниться великим горем». Кажуть: «Коли дерево падає, мавпи розбігаються». Чи не стосується це прислів’я й стародавніх родовитих сімей?
Вислухавши Кецін, Фенцзє розхвилювалася, але виду не подала й дуже спокійно зауважила:
— Ти маєш рацію. Але я не знаю, як зберегти добробут нашої родини навічно.
— Ну й дурна ж ти, тітонько! — холодно посміхнулася пані Цінь. — Горе й радість, ганьба й слава з давніх-давен йдуть одне за одним. Так невже до снаги людині вічно зберігати своє щастя? Але зараз, у пору процвітання, ще можна знайти спосіб уберегти себе від убогості, коли настане час занепаду. Треба залагодити всього дві справи, з іншими все гаразд, і тоді ти уникнеш нещасть.
— Дві справи? — здивувалася Фенцзє. — Які ж саме?
Пані Цінь відповіла:
— Чотири рази на рік ви робите жертвопринесення на могилах предків, утримуєте домашню школу, але сума витрат на ці потреби у вас точно не встановлена, кожний дає скільки може. У період розквіту вистачає засобів і на жертвопринесення, і на школу, але звідки ви їх візьмете в період занепаду? Чим будете поповнювати? От я й подумала, що найкраще — це витратити все багатство на маєтки й садиби поблизу могил предків, чим більше, тим краще, розвести побільше городів, тоді будуть засоби й на жертвопринесення, і на утримання школи. У суворо встановленому порядку, щороку змінюючи одне одного, старші й молодші члени роду мають відати всіма цими справами, щоб припинилися всякі суперечки й не доводилося віддавати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі», після закриття браузера.