Читати книгу - "Крижана принцеса"

Вони знали, що грають у гру, яка подобалася обом. Патрик міг зробити те, що хотів зробити сам, а Йоста, знаючи, що робота буде виконана, міг далі безтурботно грати в пасьянс.

— Ти не міг би продиктувати мені їхній номер? Я одразу ж зателефоную.

— Так, авжеж. Зараз, секундочку…

Йоста продиктував номер Карлґренів.

Патрик записав його у блокнот, який завжди лежав у бардачку його автомобіля. Він подякував Йості й завершив розмову, аби відразу ж зателефонувати Карлґренам. Він тримав кулаки, щоб ті були вдома. Йому пощастило. Після третього гудка слухавку підняв Карл-Ерік. Коли Патрик пояснив йому ситуацію, той спочатку завагався, а потім сказав, що Патрик може хоч зараз приїхати й поставити свої запитання. Карл-Ерік намагався дізнатися, що саме цікавить поліцію, але Патрик лише сказав, що йому варто з’ясувати деякі деталі, які, він вірив, дуже допоможуть їм у справі.

Патрик повернувся до стоянки перед житловим комплексом. Опісля повернув праворуч, а потім на першому перехресті, що вело до Ґетеборґа, — ліворуч. Спочатку він їхав повільно, бо дорога тягнулася через ліс, а щойно виїхав на шосе, набрав швидкості. Спочатку він проїхав Дінґле, далі — Мункедаль, а коли доїхав до Уддевалли, то знав точно, що півшляху вже позаду. Як завжди, Патрик гучно ввімкнув радіо. Під час довгих подорожей його це дуже втішало. Невдовзі, аби перепочити, він на кілька хвилин зупинився біля великої світло-блакитної вілли в Колльторпі. Якщо він має рацію, то вже найближчим часом йому доведеться зруйнувати сімейну ідилію. Але інколи саме в цьому й полягала його робота.

До її будинку під’їхав автомобіль. Вона не бачила його, але почула шум двигуна. Еріка відчинила двері й визирнула. Коли побачила, хто з нього виходить, від подиву застигла на місці. Анна втомлено помахала й відчинила задні дверцята, аби розстібнути ремені безпеки на дитячих сидіннях. Еріка накинула на себе куртку й вийшла, щоб допомогти сестрі. Вона не могла зрозуміти, що сталося, бо Анна ні словечком не обмовилася, що збирається до неї в гості.

У своєму чорному плащі Анна здавалася дуже блідою. Вона обережно опустила Емму на землю, доки Еріка заходилася розстібати дитяче сидіння Адріана. Опісля вона взяла хлопчика на руки, і той подякував їй своєю беззубою усмішкою. Еріка всміхнулася у відповідь. Вона спантеличено подивилася на сестру, але Анна лише легенько похитала головою, показуючи, що зараз не варто ні про що розпитувати. Та Еріка досить добре знала її, аби розуміти, що Анна сама про все розповість, щойно настане час, а поки не варто її чіпати зайвими запитаннями.

— Які в мене гості сьогодні! Як добре, що ви вирішили завітати до тітки!

Еріка гралася з малюком, тримаючи його у своїх обіймах, а потім поглянула на Емму, аби привітатися з нею. Емма завжди несамовито раділа зустрічі з тіткою, але зараз навіть не всміхалася. Дівчинка міцно схопилася за руку Анни й невпевненим поглядом дивилася на Еріку.

Еріка першою покрокувала до будинку, тримаючи на руках Адріана. Анна попростувала за нею, тримаючи однією рукою Емму, а другою — невеличку сумку. Еріка оглянулася й побачила, що багажник Анни був повний речей, однак вона знала, що варто залишити всі запитання на потім.

Незвиклими до цього руками Еріка почала знімати верхній одяг з Адріана, доки Анна поралася з Еммою. Лише тепер Еріка побачила, що одна рука Емми по лікоть загіпсована. І коли вона спантеличено поглянула на Анну, та знову легенько похитала головою. Емма досі дивилася на свою тітку широко розплющеними та серйозними очима, постійно міцно тулячись до Анни. Вона смоктала великий палець однієї руки, і це ще раз підтверджувало, що трапилося щось серйозне. Анна рік тому розповідала, що відучила Емму від цієї звички.

З Адріаном на руках Еріка зайшла у вітальню й сіла на диван. Адріан зачаровано дивився на неї, і його обличчя осяяла усмішка, наче він не міг вирішити, чи йому сміятися, чи ні. Він був таким солоденьким, що Еріці захотілося його з’їсти, як цукерочку.

— Як доїхали?

Еріка сама не знала, що сказати, але цією розмовою намагалася дати Анні час.

— Дорога дуже втомлює. Ми їхали через Дальсланд. Емму кілька разів нудило, тож нам довелося зупинятися, аби подихати повітрям.

— Як ти, Еммо?

Еріка намагалася поспілкуватися з Еммою. Але дівчинка лише похитала головою, не відриваючи погляду від своєї матусі.

— Гадаю, треба відпочити трохи. Що скажеш, Еммо? Ви з Адріаном не спали під час подорожі і, напевно, уже дуже втомилися.

Емма кивнула, погодившись зі словами Анни, і почала терти очі.

— Еріко, чи можу я вкласти їх спати на горішньому поверсі?

— Так, звісно. Можеш вкласти їх у спальні батьків. Я зараз там сплю, тож там застелена постіль.

Анна взяла Адріана, який сидів на колінах в Еріки, однак хлопчик почав протестувати, що його забирають від улюбленої тітки.

— Ведмедика, мамо, — нагадала Емма, коли вони вже підіймалися сходами на горішній поверх, і Анна спустилася, аби взяти сумку, яку поставила в коридорі.

— Тобі допомогти?

Еріці здалося, що Анні буде дуже важко самій з усім упоратися: на одній руці вона тримала Адріана, у другій — сумку, тоді як Емма повсякчас трималася біля неї.

— Усе гаразд. Я звикла.

Анна гірко посміхнулася, і Еріці стало ще важче на серці.

Поки Анна вкладала дітей спати, Еріка почала варити каву. Вона задумалася, скільки ж кавників випила останнім часом. Незабавки шлунок почне протестувати. Вона завмерла з фільтром у руці. Дідько. У спальні повсюди розкиданий одяг Патрика, а Анна була з тих, хто легко міг помножити два на два. Лукава усмішка Анни, яка невдовзі спустилася до неї, це підтвердила.

— Та-ак, сестро. Про що ти забула мені розповісти? Хто той чоловік, який навіть не попіклувався про те, щоб розвісити свій одяг?

Еріка залилася рум’янцем.

— Ну… Знаєш, усе трапилося дуже швидко.

Слухаючи, як Еріка затинається, Анна розвеселилася ще дужче. Ненадовго втома зникла з її обличчя, і Еріка побачила свою сестру такою, якою вона була до того, як зустріла Лукаса.

— Ну-у, хто ж він? Годі бурмотіти, розкажи молодшій сестрі всі подробиці. Наприклад, можеш почати з імені. Я його знаю?

— Так. Я не знаю, чи ти пам’ятаєш Патрика Гедстрема?

Анна радісно вигукнула, плеснувши себе по коліну: