Читати книгу - "Цифрова Фортеця"

Тепер він стояв у невеличкій камері, хапаючи ротом повітря й тамуючи біль. Рана в боці палала вогнем.

Крізь отвори в стіні просочувалися вузенькі промені вранішнього сонця. Він обережно зиркнув униз. Чоловік у дротяних окулярах був далеко внизу. Він стояв спиною до Бекера й обдивлявся майдан. Девід змістив тіло перед вузькою щілиною так, щоб краще бачити. «Іди через майдан», — навіював він кілеру.

Тінь Гіральди лежала на майдані, наче велетенська спиляна секвоя. Гулогот придивився до неї, ковзнувши поглядом по всій довжині. На дальньому кінці довгастої тіні виднілися три вузенькі смужки світла, що падало на бруківку майдану крізь оглядові щілини вгорі. В одному з цих чотирикутників щойно показалася людська тінь. Навіть не глянувши на вершечок вежі, Гулогот крутнувся на місці й кинувся до сходів Гіральди.

РОЗДІЛ 99

Фонтейн гепнув кулаком об стіл. Походжаючи залою засідань, він невідривно дивився на вогні, що оберталися під куполом шифровідділу.

— Вимикай, чорти б тебе забрали! Вимикай!

На порозі з’явилася Мідж, вимахуючи свіжою роздруківкою.

— Директоре! Стретмор не може скасувати роботу «Транскоду»!

— Що?! — в унісон охнули Брінкергоф і Фонтейн.

— Він намагався це зробити, сер! — Мідж подала йому звіт. — Аж чотири рази! «Транскод» зациклився на якійсь нескінченній операції!

Фонтейн різко крутнувся і знову витріщився у вікно.

— Господи милосердний!

У залі засідань різко задзвонив телефон. Директор здійняв догори руки.

— Це має бути Стретмор! Як вчасно, чорт його забирай!

Брінкергоф схопив слухавку.

— Офіс директора.

Фонтейн простягнув руку до слухавки.

Брінкергоф збентежено завовтузився й повернувся до Мідж.

— Це Джабба. Він питає тебе.

Директор обернувся й кинув погляд на Мідж, яка вже йшла через кімнату. Вона увімкнула спікерфон.

— Кажи, Джаббо.

Металічний голос Джабби забубонів у кімнаті.

— Мідж, я в головному банку даних. Тут відбувається щось дивне. Мені спало на думку, що, можливо...

— Чорти б тебе забрали, Джаббо! — не втрималася Мідж. — А я тобі що казала?!

— Та, може, тут нічого серйозного й немає... — ухильно говорив далі Джабба, — але...

— Замовкни! Це не дрібниця! Що б там не відбувалося, постався до цього з усією серйозністю. Мої дані не «палені» — ніколи вони такими не були й не будуть. — І перш ніж покласти слухавку, додала: — Ага, до речі, Джаббо, до твого відома — тільки не падай: Стретмор таки обійшов «Лабети».

РОЗДІЛ 100

Гулогот видряпувався на Гіральду, долаючи по три сходинки за раз. Єдине світло, що падало на Гвинтовий коридор, надходило крізь невеличкі незасклені вікна, розташовані через кожні сто вісімдесят градусів.

«Він у пастці! Девід Бекер скоро помре!» Ідучи вгору по спіралі, Гулогот тримав наготові свій револьвер і пересувався уздовж зовнішньої стіни на той випадок, якщо Бекер спробує на нього напасти згори. Залізні канделябри, що стояли на кожній сходовій площадці, могли б стати в пригоді, якби професор зважився на такий напад. Але, тримаючись зовнішньої стіни й забезпечуючи собі широкий кут огляду, Гулогот зміг би вчасно помітити нападника. А його пістолет мав незрівнянно більший радіус дії, аніж канделябр п’ять футів завдовжки.

Кілер рухався швидко, але обережно. Сходи були круті; тут інколи на смерть розбивалися туристи. Це ж не Америка — ні тобі попереджувальних знаків, ні поруччя, ні табличок про те, що на цю вежу дія страхового поліса не поширюється. Це Іспанія. Якщо ти виявився настільки дурним, що впав, то це твоя, бовдуре, провина, а не того, хто колись збудував ці сходи.

Гулогот зупинився й визирнув назовні з одного вікна-отвору, нижній край якого був йому на рівні плечей. Він опинився на північному фасаді і, скоріш за все, устиг здолати половину підйому.

За рогом він побачив отвір, що виходив на оглядовий майданчик. Усі сходи — аж до самого верху — були порожні. Девід Бекер не насмілився на нього напасти. Гулогот збагнув, що, можливо, Бекер і не побачив, як він увійшов до вежі. Це означало, що на боці Гулогота був ще й елемент несподіванки — хоча в цьому й не було особливої потреби. Бо всі козирні карти він мав. Навіть конструкція вежі була йому на користь: сходи виходили на оглядовий майданчик у південно-західному кутку, а не посередині, тому Гулогот матиме безперешкодну лінію вогню до кожної точки кам’яної камери, а Бекер не зможе зайти на нього ззаду. А на довершення Гулогот виходитиме з темряви на світло. «Як у тирі», — подумав він.

Кілер зміряв поглядом відстань до отвору. Сім кроків. Він подумки прокрутив убивство. Якщо він триматиметься праворуч, наближаючись до отвору, то зможе бачити лівий дальній кут майданчика ще до того, як на нього вийде. Якщо Бекер тепер у тому кутку, то Гулогот вистрелить. Якщо ні, то він вистрибне всередину й відразу ж рушить на схід, лицем до правого кутка, бо то було єдине місце, яке залишалося Бекеру при такому розкладі. Гулогот усміхнувся.

ОБ’ЄКТ: ДЕВІД БЕКЕР — ЛІКВІДОВАНО

Час настав. Гулогот перевірив свій револьвер.

І щосили рвонув угору. Перед ним був майданчик. Лівий кут — порожній. Згідно з планом він змістився до внутрішнього боку і, проскочивши крізь отвір, швидко зиркнув праворуч. А потім вистрелив у правий кут. Куля зрикошетила назад від голої кам’яної стіни й мало не влучила в нього. Ошаліло крутнувшись на п’ятах, Гулогот приглушено верескнув. На майданчику безлюдно. Девід Бекер зник.

А трьома прольотами нижче на висоті триста двадцять п’ять футів над апельсиновим садом висів Девід Бекер, чіпляючись за зовнішню стіну Гіральди, немов управляючись у підтягуванні на підвіконні. Коли Гулогот мчав сходами догори, Бекер спустився на три прольоти і звісився з вікна. Він щез із виду саме вчасно: кілер пробіг у футі біля нього. Але Гулогот надто поспішав і тому не помітив побілілих пальців, що трималися за край підвіконня.

Звисаючи з вікна, Бекер дякував Богу, що під час щоденних тренувань у сквош-клубі робив двадцятихвилинні вправи на спеціальному тренажері, що підкачував біцепси спеціально для сильних високих подач. Та, на жаль, сильні руки зраджували, Девідові було важко підтягнутися й залізти назад. Його плечі пеком пекло. А біль у боці був такий, наче його навпіл розривали. За грубе кам’яне підвіконня триматися було вкрай незручно: його шершава поверхня встромлялася в шкіру