Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том III"

Що ж до арешту Джона Міттона, лакея, то поліція зробила це з відчаю, щоб приховати свою повну безпорадність. Проти нього не могли висунути жодного звинувачення. Того вечора він одвідував своїх друзів у Гаммерсміті. Алібі було цілковите. Щоправда, він рано пішов додому й міг повернутися до Вестмінстера ще до того, як злочин було виявлено; але він сам пояснив, що пройшов частину дороги пішки, що видається досить імовірним, якщо згадати, який чудовий був вечір. Він дістався додому о дванадцятій годині й був приголомшений несподіваною трагедією. Він завжди був у найкращих стосунках із хазяїном. Окремі речі небіжчика, наприклад, футляр з бритвами, знайшли в лакеєвій скрині, але той пояснив, що то подарунки від колишнього хазяїна, і економка це підтвердила. Міттон служив у Лукаса три роки. Прикметно, що Лукас ніколи не брав лакея з собою на континент. Іноді він мешкав у Парижі по три місяці поспіль, але щоразу залишав Міттона доглядати будинок на Ґодольфін-стрит. Що ж до економки, то вона нічого не чула того вечора, коли було скоєно злочин. Якщо Лукаса хтось і відвідував, то він, напевно, сам приймав гостя.

Отож, як я міг судити з газет, таємниця вже три дні залишалася нерозкритою. А Холмс, якщо він і знав щось більше, нічого не розповідав мені, лише зауважив, що інспектор Лестрейд повідомив його про всі подробиці справи. Я зрозумів, що моєму другові добре відомі всі новини. Четвертого дня з’явилася довга телеграма з Парижа, що з’ясовувала, здавалося, все це питання.

«Паризька поліція, — ішлося в «Дейлі Телеґраф», — зробила відкриття, що відслонило завісу над трагічною загибеллю містера Едвардо Лукаса, якого спіткав жорстокий кінець увечері минулого понеділка, на Ґодольфін-стрит у Вестмінстері. Наші читачі пам’ятають, що покійного джентльмена знайшли в кімнаті заколотим, і підозра впала на його лакея, що зумів, проте, довести свою непричетність. Учора слуги леді, відомої як мадам Анрі Фурне, яка мешкає в невеликій віллі на вулиці Аустерліц, повідомили поліцію, що їхня господиня збожеволіла. Медичний огляд засвідчив, що вона справді страждає на небезпечну нервову хворобу. Під час слідства поліція з’ясувала, що мадам Анрі Фурне минулого вівторка повернулася з мандрівки до Лондона; є підстави вважати, що ця подорож має певний зв’язок із злочином у Вестмінстері. Зіставлення фотографій дало змогу встановити, що чоловік мадам Анрі Фурне та містер Едвардо Лукас — насправді одна й та сама особа; небіжчик із якихось причин жив подвійним життям у Лондоні й Парижі. Мадам Фурне, креолка з походження[40], відзначається вкрай запальною вдачею; в неї траплялися напади ревнощів, які робили її зовсім божевільною. Саме під час одного з таких нападів вона, мабуть, і скоїла цей страхітливий злочин, що схвилював цілий Лондон. Досі не з’ясовано, що вона робила в понеділок увечері, однак відомо достеменно, що схожа на неї жінка привернула увагу людей на вокзалі Черинґ-Кросу вівторок уранці своїм божевільним виразом обличчя й дикими рухами. Отож імовірно, що вона або скоїла злочин під час нервового стресу, або він так вразив нещасну жінку, що відібрав їй розум. Зараз вона ніяк не може розповісти про те, що сталося, й лікарі не мають жодних надій на повернення їй здорового глузду. Є свідчення, що в понеділок увечері якась жінка, — можливо, мадам Фурне, — кілька годин простояла біля будинку на Ґодольфін-стрит».

— Що ви думаєте про це, Холмсе? — Я прочитав йому допис уголос, поки він закінчував снідати.

— Любий мій Ватсоне, — мовив мій друг, підвівшись із-за столу й походжаючи по кімнаті, — ваше терпіння просто дивовижне, але ці три дні я нічого не розповідав вам, бо розповідати просто не було чого. Навіть зараз ця звістка з Парижа мало чим зарадить нам.

— Але ж питання про смерть цього чоловіка тепер уже з’ясовано остаточно.

— Смерть цього чоловіка — звичайнісінький, дрібненький випадок поряд із нашим великим завданням, яке полягає в тому, щоб відшукати лист і врятувати Європу від катастрофи. Протягом минулих трьох днів сталася лише одна важлива річ, — те, що нічого не сталося. Майже щогодини я одержую вісті з уряду й знаю, що в Європі ніде не видно жодної ознаки тривоги. Якщо лист загубився... ні, він не міг загубитися... Але якщо не загубився, то де він може бути? У кого? Чому його ховають? Ось питання, що молотом розвалює мій мозок. Чи простий це збіг, що Лукаса вбили саме того вечора, коли зник лист? Чи був він у нього взагалі? Якщо так, то чому його не знайшли серед паперів? Чи не забрала його з собою божевільна Лукасова дружина? Якщо так, то він, можливо, в Парижі, в неї вдома? Як я можу шукати його там, не викликавши підозру французької поліції? Це той випадок, любий мій Ватсоне, де закон так само страшний для нас, як і злочин. Усе обернулося проти нас, але поставлені на карту інтереси надто великі. Якщо мені пощастить завершити цю справу з успіхом, то вона, звичайно, гідно увінчає мою кар’єру. А ось і останні новини з фронту! — Він швидко переглянув поданий йому лист. — Овва! Лестрейд, здається, знайшов щось цікаве. Беріть капелюх, Ватсоне, й ми разом вирушимо до Вестмінстера.

Вперше я побачив місце злочину — високий, непоказний, із вузьким фасадом будинок, що своєю манірністю й солідністю нагадував те століття, коли був споруджений. Лестрейдове бульдожаче обличчя визирнуло з переднього вікна, і коли здоровань-констебль відчинив нам двері, інспектор провів нас усередину й по-дружньому привітав. Кімната, до якої ми ступили, виявилась тією самою, де було скоєно злочин, але жодного сліду його не залишилося, крім огидної розпливчастої плями на килимі. Килим, невеличкий сукняний квадрат, покривав лише середину кімнати й був оточений широким простором начищених дощечок чудового старовинного паркету. Над каміном висіла велика колекція зброї — з неї того трагічного вечора було взято кинджал. Біля вікна стояв розкішний письмовий стіл, і кожна річ у кімнаті — картини, килими, портьєри — свідчила про витончені, навіть примхливі, смаки господаря.

— Ви читали новини з Парижа? — спитав Лестрейд.

Холмс кивнув.

— Цього разу наші французькі друзі влучили в самісіньку ціль. Немає сумніву, що все це сталося так, як вони кажуть. Вона постукала в двері — несподівані відвідини, гадаю я, бо в нього ніколи ніхто не бував, — і він впустив її усередину, бо не можна було тримати її на вулиці. Вона розповіла Лукасові, як вислідила його, засипала докорами, —