Читати книгу - "Спаситель"

Харрі посміхнувся:

– Чи ти намагаєшся мені щось сказати, пане психолог?

– Утім, ти ж телефонував мені, щоб я тобі дещо розповів.

– Яка твоя ціна за годину, щоб розповісти людям, щоб їм було соромно за себе?

– Слухай-но, Харрі, через пияцтво ти стаєш не лише дратівливим, але й дратуєш інших. Я приїхав не тому, щоб позбавляти тебе самоповаги, впевненості у собі чи пива. Але твій клопіт у тому, що все це – у цій склянці.

– Ти, як завжди, маєш рацію, – відповів Харрі, здійнявши кухоль. – Тому треба хутко його допити.

Еуне підвівся:

– Якщо ти бажаєш погомоніти про своє пияцтво, можемо обговорити це, як зазвичай, у моєму офісі. Консультація добігла кінця, за чай платитимеш ти.

– Стривай, – мовив Харрі. – Отак. – Обернувшись, він поставив недопитий кухоль з пивом на порожній сусідній столик. – Це мій фокус. Я виходжу із запою півлітровим кухлем пива, котрий випиваю за годину. Один маленький ковточок що дві хвилини. Ніби снодійне. Потому повертаюся додому й з наступного дня тверезий як скельце. Я хотів побалакати з тобою про напад на Халворсена.

Еуне знову неквапливо сів.

– Моторошна історія. Мені переказали подробиці.

– Й що ти бачиш?

– Лише проблиски, Харрі. Заледве, насилу. – Еуне жваво кивнув офіціантці, котра принесла чай. – Утім, як ти знаєш, хоч я бачу проблисками, та все-таки набагато краще за моїх колег-ледарів. А я зауважую певну подібність між цією подією та убивством Рагнхільд Гільструп.

– Кажи.

– Глибока, непідробна лють, що вихлюпнулася назовні. Насилля, зумовлене сексуальною фрустрацією. Вибухи люті, типові для особи у пограничному стані.

– Так, але, як видається, ця особа здатна контролювати свою лють. Позаяк намагалася не лишити слідів на місцях злочину.

– Слушно. Можливо, маємо справу зі злочинцем, який чинить наругу, керований люттю, – чи з особою, котра «вдається до насилля», як наполягають їх називати пані-психологи, – котра загалом у житті має достатньо урівноважений вигляд, просто-таки дбайливий. Нещодавно в «American journal of Psychology» надрукували статтю про таких людей, тих, що схильні до так званої slumbering rage.[55] Я називаю їх доктор Джекіл та містер Гайд. Й коли просинається містер Гайд… – Еуне, погрозливо помахавши вказівним пальцем, відсьорбнув чаю: -…все, Страшний суд й Армагеддон заразом. Якщо лють вихлюпується з них, вони її вже неспроможні приборкати.

– Не надто добра якість для професійного кілера.

– Безперечно. Ти до чого ведеш?

– Під час убивства Рагнхільд Гільструп і нападу на Халворсена Станкич порушує свій стиль. У цьому випадку є якась… нетипова несамовитість. Не схоже на убивство Роберта Карлсена та решту випадків, про які повідомляв Європол.

– Лютий і психічно неврівноважений найманий убивця? Та-ак. Утім, трапляються ж психічно неврівноважені пілоти та оператори на АЕС. Не кожен працює там, де слід би, розумієш?

– Ось за це й вип’ємо!

– Загалом, я не мав на думці тебе. Чи ти знаєш, що маєш певні нарцисові якості, інспекторе?

Харрі посміхнувся.

– Бажаєш повідати мені, чому соромишся себе? – спитав Еуне. – Гадаєш, що Халворсен постраждав через тебе, га?

Харрі відкашлявся.

– Так чи інак, саме я наказав йому охороняти Карлсена. Й саме я мав навчити його, де за таких випадків слід зберігати зброю.

Еуне кивнув:

– Отже, ти в усьому винен. Як завжди.

Харрі роззирнувся, обвівши поглядом ресторан. Лампи почали блимати, й нечисленні відвідувачі, покірно допивши пиво, одягали шарфи та шапки. Харрі поклав на стіл сотню й ногою висунув з-під столу сумку.

– Побачимося наступного разу, Столе. Відколи повернувся із Загреба, я не був удома, мені потрібно трохи подрімати.

Харрі пішов слідом за Еуне до дверей, але все-таки не втримався, щоб не глянути на недопитий кухоль на столі за спиною.

Збираючись відімкнути двері помешкання, Харрі зауважив розтрощене скло й голосно вилаявся. Вдруге зламують за рік. Він зауважив, що той, хто вдерся, заклеїв пройму, щоб не привертати уваги сусідів. Однак не поцупив ані стереосистему, ані телевізор. Певна річ, моделі ж бо не цьогорічні. Й навіть не торішні. А інших цінних речей, які легко було б спродати з рук, у квартирі не виявилось.

Хтось порпався у паперах на журнальному столику. Пройшовши до ванної, Харрі зауважив, що в аптечну шафку над мийкою теж хтось зазирав, отже неважко збагнути, що сюди завітав наркоман.

Його трохи подивувала тарілка на кухонному столі й жерстянки з-під рагу у сміттєвому відрі. Сіромаха попоїв, щоб мати хоч якусь втіху?

Уклавшись у ліжко, він відчув, що голова, певно, знов болітиме, але все-таки сподівався, що сон його візьме, адже дія «ліків» ще не минула. Крізь щілину між запонами просотувалася смужка місячного сяйва. Він крутився, чекаючи на примар. Чув їхнє шарудіння, отже, вже скоро. Звісно, це лише п’яна параноя, утім йому видавалось, що від постелі відгонить кров’ю та смертю.

Розділ 27

Понеділок, 21 грудня. Учень

На двері до нарадчої кімнати хтось повісив різдвяний віночок.

За зачиненими дверима добігала кінця остання нарада слідчої групи.

Харрі, впріваючи у тісному темному костюмі, стояв перед зібранням.

– Позаяк і виконавця, Станкича, й замовника, Роберта Карлсена, немає серед живих, по завершенні цієї наради слідча група припиняє існування, – мовив він. – Себто більшість з вас цього року матиме змогу відпочити на Різдво. Але я хочу попросити Хагена надати когось для продовження розслідування. Питання є? Слухаю, Туріль?

– Ти кажеш, що контактна особа у Загребі підтвердила нашу підозру, що Роберт Карлсен є замовником убивства Юна. Хто і яким чином розмовляв з цією особою?

– На жаль, у такі подробиці вдаватися не можу, – відповів Харрі, нехтуючи виразним поглядом Беати й відчуваючи, як по спині струменить піт. Не через питання й не через костюм, а через те, що він – тверезий. – Гаразд, наступне наше завдання – визначити, з ким у змові діяв Роберт Карлсен. Протягом дня я зв’яжуся із щасливцями, яким дозволено у цьому брати участь. Сьогодні Хаген даватиме прес-конференцію і зараз саме обмірковує, що треба буде казати. – Харрі махнув рукою. – Все, знову беріться за свої папірці.

– Гей! – гукнув Скарре, перекрикуючи шкарбання стільців. – Святкуватимемо?

Галас ущух, і всю увагу було прикуто до Харрі.

– Загалом, – мовив Харрі, – гадки не маю, що нам святкувати, Скарре? Що троє людей убито? Що замовник розгулює на волі? Чи, може, що один з наших лежить у комі?

Харрі спостерігав за присутніми, навіть не намагаючись порушити ніякове мовчання. Коли кімната спорожніла, Скарре підійшов до Харрі, який складав у течку нотатки, зроблені о шостій ранку.

– Пробач, – вибачився Скарре. – Кепська ідея.

– Пусте, – відповів Харрі, – ти ж бо хотів як краще.

Скарре кахикнув.

– Ти рідко вдягаєш костюм.

– О дванадцятій ховатимуть Роберта Карлсена, – відповів Харрі, не підводячи голови. – Треба глянути, хто прийде.

– Розумію. – Скарре