read-books.club » Сучасна проза » Рукопис, знайдений у Сараґосі 📚 - Українською

Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

144
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Рукопис, знайдений у Сараґосі" автора Ян Потоцький. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 84 85 86 ... 203
Перейти на сторінку:
які повинні були служити оквадратненню й випрямленню всілякого роду кривих ліній, а в кінці я побачив задачу про ізохрони, вирішену за допомогою методів елементарної геометрії. Здивований, ощасливлений, спантеличений — як гадаю, внаслідок дії аліканте, — я вигукнув:

— Так, мій батько зробив надзвичайне відкриття!

— У такому разі, — сказала моя тітка, — ти повинен подякувати мені за труд, я ж перепливла море, щоб привезти тобі ці карлючки.

Я обняв її.

— А я, — втрутилася Маріка, — я хіба не перепливла море?

Я обняв і Маріку.

Я хотів знову зайнятися паперами, але обидві мої дами так сильно пригорнулися до мене, що я не міг від них вирватись; щоправда, я й не хотів цього, бо мене раптом охопили якісь дивні почуття. Нове відчуття поширилося по всій поверхні мого тіла, а особливо в місцях, які торкалися обох жінок. Мені пригадалися певні властивості кривих ліній, що називалися дотичними. Я прагнув осмислити враження, які переживав, але всі думки зникли з моєї голови. Почуття мої розгорнулися в ряд, що безконечно зростав. Потім я заснув і прокинувся в жаху під шибеницею, на якій побачив двох скривлених повішеників.

Ось такою є історія мого життя, якій не вистачає тільки теорії моєї системи, тобто застосувань математики до загального устрою всесвіту. Сподіваюся, однак, що колись я познайомлю вас з ними, особливо ж цю прекрасну сеньйору, яка, як мені здається, має схильність до точних наук, незвичайну в осіб її статі.

Ребека вдячно відповіла на цю люб’язність, після чого запитала Веласкеса, що сталося з паперами, які принесла йому тітка.

— Не знаю, куди вони поділися, — відповів геометр, — я не знайшов їх між паперами, які принесли мені цигани, і дуже шкодую, бо не сумніваюся, що переглянувши ще раз цей гаданий доказ, я б одразу викрив його фальшивість; але, як я вам вже казав, кров грала в мені надто бурхливо; аліканте, ті дві жінки й нездоланна соннота були, мабуть, причиною моєї помилки. Що мене, однак, дивує — це те, що папери були написані рукою мого батька, особливо ж знаки були написані в спосіб, властивий тільки йому.

Мене вразили слова Веласкеса, особливо коли він казав, що не міг опиратися сонності. Я здогадувався, що йому мали подати вино, схоже на те, яке мої кузини підсунули мені у венті під час нашої першої зустрічі, або на отруту, яку мені наказали випити в підземеллі і яка насправді була всього лиш снодійним засобом.

Товариство розійшлося. Я відправився спати, передумав багато такого, що, як я вважав, допоможе мені природним чином пояснити всі мої пригоди. Зайнятий такими думками, я заснув.

День двадцять шостий

Цілу добу ми присвятили відпочинкові. Спосіб життя наших циган і контрабанда, яка становила головний спосіб їхнього утримання, вимагали постійної і стомлюючої зміни місця, тому я з радістю провів цілий день там, де ми зупинилися на ночівлю. Кожен потрошку зайнявся самим собою; Ребека доповнила навіть свій костюм якимись прикрасами, і можна було сказати, що вона намагається стати причиною розсіяності молодого герцоґа, бо так ми від цього часу називали Веласкеса.

Усі ми зійшлися на трав’янистій галявинці, що лежала в тіні гарних каштанів, і коли з’їли обід, вишуканіший, ніж зазвичай, Ребека сказала, що оскільки ватажок циганів сьогодні менше зайнятий, то ми сміливо можемо попросити його розповісти дальшу частину своїх пригод. Пандесовна не примусив себе довго просити й почав так:

Продовження історії ватажка циган

Як я вам вже казав, я вступив до школи тільки тоді, коли вичерпав усі засоби для проволоки, які тільки міг вигадати. Спочатку я був радий, опинившись серед стількох ровесників, але постійна залежність, у якій нас тримали вчителі, невдовзі стала для мене нестерпною. Я звик до тітчиних пестощів, до її ніжної поблажливості, й мені подобалося, коли вона сто разів на день повторювала, що в мене найдобріше серце. Тут добре серце нікому не було потрібне, треба було постійно остерігатися або діставати хльости. Одне й друге я ненавидів. Звідси в мені народилася нездоланна нехіть до сутан, яку я демонстрував завжди, влаштовуючи їм безліч найрізноманітніших каверз.

Серед учнів були хлопці, які мали кращу пам’ять, ніж серце, і які з задоволенням доносили все, що знали про товаришів. Я утворив союз проти них, і наші вибрики були продумані так, що підозра завжди падала на донощиків. Врешті-решт сутани стали ненавидіти нас усіх — і оскаржених, і донощиків.

Не буду вам переповідати незначних подробиць про наші шкільні витівки; скажу тільки, що протягом чотирьох років, упродовж яких я тренував свою уяву, мої капості набирали щораз серйознішого вигляду. Нарешті я вигадав каверзу, мабуть, досить невинну саму по собі, але вельми паскудну, зваживши на засоби, до яких вдався, щоб здійснити її. Мало бракувало, щоб я заплатив за цей жарт кількарічним ув’язненням чи навіть втратою свободи на все життя. Справа виглядала так:

Серед театинців, які суворо з нами поводилися, ніхто не дав нам так відчути ту суворість, як отець Санудо[37], ректор першого класу. Цей священик не був суворим за природою, навпаки, він був, можливо, навіть надто чулий, і його приховані схильності зовсім не узгоджувались із покликанням священика, а він на тридцятому році життя ще не спромігся їх опанувати.

Не маючи жалості до самого себе, він був невблаганним для інших. Постійні жертви, які він приносив на олтар моралі, були гідні тим більшої похвали, що здавалося, ніби сама природа створила його для стану цілком протилежного тому, який він собі обрав. Вродливий, як тільки можна собі уявити, він на всіх жінок у Бурґосі справляв нечуване враження, але зустрічаючи ніжні жіночі погляди, він спускав очі, морщив брови й удавав, що не бачить їх. Таким був колись театинець отець Санудо.

Однак усі ці перемоги втомили його дух; вимушений боятися жінок, він не переставав про них думати, і ворог, з яким він невтомно воював, з’являвся перед його уявою зі щораз новішими силами. Врешті-решт у нього різко погіршилося здоров’я, він довго потім не міг відновити сили, а коли прийшов до себе, хвороба залишила йому небувалу дражливість, яка постійно давала про себе знати у вигляді роздратованості. Його сердили навіть найдрібніші наші порушення, а наші виправдання витискали сльози з його очей. Відтоді він постійно марив, і часто, хоча він і втуплював очі в нейтральний предмет, погляд його

1 ... 84 85 86 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рукопис, знайдений у Сараґосі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рукопис, знайдений у Сараґосі"