Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
татуювання на твоїх руках,
коментуючи найбільш цікаві малюнки
цитатами зі Святого Августина.
Букмекерські контори
Справжню радість і справжній відчай у цьому
житті може відчути лише той, хто зважає на
всілякі дрібниці, на речі, від яких, на перший погляд,
мало що залежить. Скажімо, ці афганські
підлітки, найкращі в напівсередній вазі,
на яких, здебільшого, і ставлять
циркові продюсери і відставні офіцери
повітряних сил —
кому як не їм знати
форми і вияви ненависті,
нудотні приступи ностальгії,
хто як не вони проривають тонку
обшивку часу і на якусь мить
зазирають в майбутнє, наповнене
світлом, травою і вуличними
птахами.
Мені подобаються чоловіки, яким перевалило з
а сорок. Вони заспокоюються і
перестають боятись старості. Їхній побут
наповнюється необхідною кількістю різних, суто
чоловічих речей — важкими механічними годинниками,
зручними самописками і хорошими цигарками
а не яким-небудь полегшеним
американським лайном.
Ось вони, як правило, і спокушають долю,
заходячи до неї на заднє подвір’я,
щоби знову відчути, як стискаються їхні серця,
які в них і без того темні й цупкі,
мов гаманці зі свинячої шкіри.
Мова навіть не про можливість виграшу, бо що таке
бабки, коли йдеться про їхню совість,
яка їм заважає жити, щоночі засипаючи
їхні ліжка гарячим вугіллям і пивними пробками.
Адже скільки б ти не жив, ти все одно не встигнеш
зрозуміти, хто подарував тобі це життя,
так що при зустрічі
так і не зможеш
йому подякувати.
Оркестр похоронної служби
Історії, пов’язані з вбивствами, ножовими пораненнями,
з суїцидами, невдалими абортами, загалом —
історії, пов’язані з криміналом, притягують
багатьох саме через свою притчевість, у таких історіях
чоловіки мужні й покірні, а діти
вплітають у свої зачіски трояндові стебла
господньої присутності, у таких історіях
смерть завжди забігає наперед, ніби хоче подивитися,
чим все закінчиться, багатьом саме і подобається,
що смерть у цих випадках починається ще за життя,
і можна роздивитися її підліткове
обличчя.
У таких історіях рано чи пізно з’являються музиканти
з похоронної контори, вони зістрибують із розбитого
автобуса на в’язку цвинтарну землю і дістають з-під плащів
волинки, тромбони і мисливські ріжки, викочують на повітря
полкові барабани і катеринки і видувають над покійниками
великий цвинтарний джаз, криваву і нестримну музику відчаю
і непокори, тягучі гангстерські мелодії, мелодії старих
шлягерів, популярних серед матросів і проституток,
і тоді всі, хто прийшов провести покійника в останню
дорогу, полегшено зітхають, тому що це такі правила,
такий ритуал, чи що, одним словом, насправді
бояться не покійників — бояться ними стати.
Ще в таких історіях обов’язково присутні жінки,
ось про них і потрібно говорити окремо — про
сорокарічних жінок, у яких ще й досі можна
помітити пристрасть і нерішучість сімнадцятирічних дівчаток,
вони оплакують кожне безумне життя, розтрачене на такі
дрібниці, як любов і відданість, вони пам’ятають, як саме
починалась велика депресія в нашій країні,
вони й дотепер пошепки повторюють ті слова,
якими з ними прощались:
все гаразд, дівчинко, не треба ніяких ліків,
я хочу любити більше, аніж ти хочеш народжувати,
життя не зупинилось, як ми думали, бачиш — і далі
приходять ранкові кур’єри з вокзалу і коханці прощаються на сходах,
я залишуся з тобою, буду і далі спостерігати,
як богомоли вповзають тобі на долоню і починають
рухатися твоїм сонним тілом,
і пошліть терпіння їм, небеса,
у їхній безкінечній мандрівці.
Жінка за тридцять доларів
Зима обступила місто,
для тих, хто тягається від самого ранку
без жодних справ
не найкраща пора.
Біси і пияки розбіглися по вокзалах,
гріються в кабінках для фогографування,
не виходять назовні.
Ці небеса в розширених алкоголем
зіницях підлітків, їхній голос, що завмирає,
коли вони говорять про жінок —
як вони п’ють червоне вино,
як вони роздягаються, як вони знічено плачуть,
розмазуючи гарячу помаду по одягу і серветках.
Життя тобі дістанеться рівно стільки,
скільки ти зумієш зігріти
власним подихом і долонями —
сніг над рікою
і рештки тютюну й цукру в помешканні
і я зможу завжди сказати:
бувай, дівчинко,
країна, у якій я живу,
можливо, саме тому і не розвалилася,
що в ній іще кілька людей
люблять одне одного — без істерики
і презервативів,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів», після закриття браузера.