read-books.club » Сучасна проза » Американська пастораль 📚 - Українською

Читати книгу - "Американська пастораль"

100
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Американська пастораль" автора Філіп Рот. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 84 85 86 ... 141
Перейти на сторінку:
Ньюарку без усього, а він у своєму Олд-Римроку має все, окрім неї. За це він також повинен дякувати власному везінню? Помста незаможних заможним, власникам. Помста всіх цих молодиків, котрі оголосили себе незаможними, усіх цих самозванок Рит Коен, які не минають нагоди прийняти сторону злих ворогів своїх батьків; котрі будують життя за лекалами, ненависними тим, хто любить їх над усе.

Колись на шматку картону вона крейдою написала двоколірне гасло і почепила в себе над столом, змінивши ним його спортивний вимпел ще шкільних часів, і цей саморобний плакат щасливо провисів там цілий рік, аж до самого її зникнення. Вона якось завжди хотіла, щоб той футбольний вимпел належав їй, бо на ньому, по нижній стороні оранжево-коричневого фетрового трикутника, його тодішня подружка, ще в 1943 році на уроці вишивання вишила грубими білими нитками напис: «Левов — гордість нашого міста. Арлен». Плакат — єдине, що він зважився прибрати з її кімнати і знищити, але навіть на це йому знадобилося три місяці: брати чуже, чиїм би воно не було, дорослого чи дитини, суперечило його принципам. Проте через три місяці після вибуху він рішуче піднявся нагору, зайшов в її кімнату і зірвав цей плакат зі стіни. Текст був такий: «Ми проти всякої моралі та добропорядності білозадої Америки. Грабуймо, руйнуймо, палімо! Ми — втілення нічних жахіть твоєї матері». І підпис великими друкованими буквами: «ПРОГНОЗИСТИ ПОГОДИ». Як чоловік терпимий, він терпів і це. Слово «білозадої» — рукою його дочки, червоними літерами, жирно обведеними чорним. І цілий рік це провисіло в його домі.

І тому, хоча цей страшний плакат був огидний йому, він — поважаючи її особисту свободу, поважаючи право власності, поважаючи її працю, й так далі, й так далі, — не вважав за можливе прибрати його; тому що навіть у праведному гніві він не міг дозволити собі ні найменшого акту насильства, тепер перед ним наяву розгортався жахливий сон, щоб піддати освічену Шведову толерантність ще більшим випробуванням. Меррі гадає, що, порухавши рукою, вона обов’язково вб’є безневинну мошку, яка довірливо літає коло неї; інакше кажучи, вважає, що вона перебуває в такому тісному єднанні з природою, що найменший її порух може призвести до страшних наслідків. Отак і він: якщо забрати бридкий плакат, який вона тримала в кімнаті, то це буде вторгнення в її світ; він завдасть шкоди її психіці, це буде замах на її права, гарантовані Першою поправкою. «Чим я не джайн, — подумав Швед, — такий самий наївно-жалюгідний прихильник ненасильства. І цілі собі ставлю правильні аж до ідіотизму».

— Хто така Рита Коен? — запитав він.

— Не знаю. А хто це?

— Дівчина, яку ти присилала. У шістдесят восьмому. Після твого зникнення. Вона приходила тоді до мене на роботу.

— Ніхто не міг прийти до тебе від мене; я нікого не посилала.

— Невисоке дівчисько. Бліде як смерть. Африканська зачіска. Темноволоса. Я віддав їй твої балетки, альбом Одрі Гепберн і щоденник заїкання. Скажи, це вона тебе втягнула в цю історію? Вона зробила бомбу? Ще коли жила вдома, ти весь час розмовляла з кимось по телефону, вела секретні перемовини. — Секретні перемовини, які він також «поважав», як і плакат. Потрібно було цей картон роздерти, висмикнути телефон з розетки, а її — під замок! — Це вона була? Кажи правду.

— Я кажу тільки правду.

— Я дав їй десять тисяч доларів для тебе. Готівкою. До тебе ці гроші дійшли?

Сміх її пролунав добродушно:

— Десять тисяч доларів? Ні, тату, ще не дійшли.

— Тоді ти повинна мені відповісти. Хто ця Рита Коен, від якої я дізнався, де ти є? Чи, бува, не Мелісса з Нью-Йорка?

— Ти знайшов мене, бо шукав. Я й не думала, що не зможеш знайти. Ти мав шукати — і знайшов.

— Ти приїхала в Ньюарк, щоб полегшити мені пошуки? Ти для цього приїхала?

— Ні.

— Тоді навіщо ти приїхала? Про що ти думала? Ти про щось думала? Ти знаєш, де мій офіс. Ти знаєш, що він тут неподалік. Де логіка, Меррі? Так близько, і…

— Мала нагоду приїхати — і приїхала. От і все.

— Ах, так? Нагода, значить. Ніякої логіки. Абсолютно ніякої логіки.

— Наш світ — не місце, де я можу чи хочу так-сяк на щось впливати. Я принципово ні на кого й ні на що не намагаюся вплинути. А що ж до нагоди, то, тату, ми з тобою…

— Ти принципово ні на кого не впливаєш? — не витримав він. — Таки вже ні на кого? — Ніколи ще жодна розмова не доводила його до такого сказу. До абсурдного простакувата серйозність, із якою вона без запинки проголошувала очевидні істини, явне її психічне нездоров’я, відверта вбогість її житла та вулиці, відверта вбогість усього, з чим він зіткнувся, — все це нестерпним тягарем тиснуло на нього.

— Ти на мене впливаєш, — кричав він, — на мене! Ти мошок не вбиваєш, а мене вбиваєш! От сидиш ти і кажеш: «нагода», а це «вплив» і є, твоя слабкість «впливає» на мене, ще й як впливає, бляха-муха! На мене, на матір твою, на діда, на бабу, на всіх, хто тебе любить. Ганчірка на морді — яка маячня, повна, абсолютна маячня! А ти — ніяка не слабачка, ти дуже сильна особистість!

Марно шукати утіхи, повторюючи: це не справжнє моє життя, це сон про моє життя. Легше не стане. Не допоможе лють, виплеснута на дочку, не допоможе обурення малою аферисткою, яку він так поквапно прийняв за рятівницю. Спритна, цинічна шахрайка, яка легко обкрутила його довкола пальця. Вициганила в нього купу грошей всього за чотири візити по десять хвилин. Яке нахабство! Нічого святого. Нерви як канати. Звідки беруться такі діти?

Тут він пригадав, що одна така дитина «взялася» з його власного дому. А Рита Коен — ще з чийогось. Вони повиростали в таких самих домах, як і його. Їх випестували такі самі батьки, як він сам. І дівчат, які з головою поринули у політику, войовничих, агресивних, схильних до збройних «акцій» не менше за чоловіків, хоч греблю гати. В актах насильства, які вони чинять, і в їхньому жаданні самовдосконалення є якась страшна, бездонна чистота. Вони відриваються від свого коріння, а навзамін, як приклади для наслідування, беруть найстійкіших революціонерів, найнещадніших борців за власні переконання. Їхні організми наче безперервно генерують

1 ... 84 85 86 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська пастораль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американська пастораль"