Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Евсун глибоко вдихнула, вдивляючись у морські хвилі, що розбивалися об берег. Їй треба було йти, залишити всі ці розмови й спогади позаду, зібратися з думками.
— Я вже піду, — тихо сказала вона, відвертаючись.
Озан зробив крок уперед.
— Не йди.
Вона здивовано зупинилася.
— Що?
Озан ковтнув повітря, ніби збирався з духом.
— Евсун… Я давно хотів зізнатися тобі… Я кохаю тебе.
Його голос був упевненим, щирим. Він обережно взяв її за руки, дивлячись просто у вічі.
Евсун відсмикнула руки, ніби доторкнулася до вогню.
— Озане…
Його очі наповнилися болем.
— Чому?..
Евсун стиснула кулаки, її погляд палав гнівом.
— Ти що, здурів?! Як ти смієш говорити мені таке зараз?! Я розповідаю тобі, як боляче мені без Еміра, а ти… ти зізнаєшся в коханні?!
Озан стиснув губи.
— І що дав тобі цей Емір, крім болю?
Евсун різко відвернулася.
— Я кохаю його. І буду тільки з ним.
Її голос тремтів, але була в ньому й твердість. Вона більше не хотіла чути нічого.
— А зараз бувай. Мені потрібно йти.
Вона залишила Озана, не озираючись.
⸻
Автомобіль зупинився перед знайомим будинком — тим самим, де вона колись жила з Еміром. Тут усе дихало його присутністю. Евсун глибоко вдихнула, перш ніж увійти.
У дворі грався Омер. Побачивши її, він радісно підбіг.
— Тітко Евсун!
Вона усміхнулася крізь біль, притискаючи хлопчика до себе.
— Любий мій, як ти?
— Добре, — кивнув Омер.
— Ти поїв?
— Так.
Евсун погладила його по голові.
— Сідай у машину, добре? Я хочу поговорити з Нісою.
Омер слухняно побіг до авто.
Евсун випросталася й рушила в будинок. Кожен її крок лунав, як удари серця. Коли вона увійшла в кімнату, її погляд одразу зупинився на Нісі.
На ній була … її нічна сорочка.
Кров закипіла в жилах.
Спогади про ту ніч промайнули в її голові, немов удари грому.
Гнів охопив Евсун.
— Зніми це. Негайно.
Ніса здригнулася.
—Пані Евсун…
— Я сказала, зніми!
Евсун різко вхопила тканину й роздерла її, змусивши Нісу зняти її .
Жінка опустила погляд, не сміючи заперечувати.
— Ти вільна. Омер залишиться зі мною.
— Але це наказ пана Еміра…
Евсун звузила очі.
— Нісо, ти перейшла межу.
Вона не дала їй більше ні слова сказати.
⸻
Того вечора Евсун повернулася до маєтку з Омером. Вона не просто взяла його під свою опіку. Вона дбала про нього, як про власного сина.
Кожен день, кожна хвилина, проведена з ним, нагадувала їй про Еміра.
Але це був єдиний зв’язок, що залишався між ними.
І вона не збиралася його відпускати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри долі, Анна Квітка», після закриття браузера.