Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- Непомітно. Сподіваюсь, що про цю частину твого життя вони не здогадаються, - додав декан. – А ще я сподіваюсь, що сьогодні демони знов завітають до Маг-Рівіка. Зустрічаємось біля корчми “Голосливий Півень” через три години. А з тобою, - це він до мене звернувся, - через дві в моєму кабінеті. Й фамільяра свого не забудь, тільки в меншій формі, щоб не злякав нападника.

Самідір, якраз спав біля дверей, відчув, що заговорили про нього й підняв свою шаблезубу голову та широко позіхнув. Чим викликав стурбованість у присутніх. А я промовчала, але дуже захотілось звернути увагу присутніх як змінився план дій і я з приманки перетворилась на мисливця.

***

Стрімко перемістившись в просторі я опинилась біля порталу й замерла від несподіванки. Демон, що прийшов в наш світ навіть й близько не нагадував когось хто вже відвідував місто. Спочатку я прийняла його за людину, а точніше за високого чоловіка з довгим темним волоссям. Але коли він обернувся до мене обличчям, то помітила його очі затягнуті темрявою.

- Йогпермар скислий, - тільки й вилаялась я.

Демон також здивувався зустрічі зі мною, а ще більше його вразили мої слова. Шкода не надовго, я навіть не встигла хоча б щось вигадати як його взяти в полон неушкодженим, як гість почав лаятись у відповідь на незнайомій мені мові та витяг з піхв здоровезного меча. Здається, він не в курсі, що довга зброя лише заважає в вузьких провулках. Я діставати меча не стала, а замість цього вкрившись лускою витягла якомога сильніше пазурі.

- Бастарі драго, - продовжив лайку демон, й до його люті додалась гидливість. - Ут де віа меа.

- Обов’язково, - не знаймо з чим погодилась я. - Лише тебе затримаю.

Далі розмову довелось відкласти, бо демон від слів перейшов до діла.

Гарного бою, як пишуть в книжках, не вийшло. Мечі дзвеніли, волосся розвивав вітер. Ні. Все було не так. Мені з легкістю вдавалось вклонятися від леза, та на жаль й вибити зброю з рук не випадало нагоди. Хоча поранити його кігтями один раз вдалося, й тепер чоловік кульгав на ліву ногу. А от запах його чорної крові дратував, гіркий наче полин. Дивно. Іншого запаху я від суперника не відчувала, як і ритму серцебиття. В нього що, цей орган відсутній? Знов зайві питання в моїй голові. Треба з цим щось робити. На курс медитації записатися наприклад. Ааааа. Та що ж це таке?!!!

- Й що ви забули в цьому світі? - не втримавши язика запитала, намагаючись відволіктися від зайвих питань. Ще трохи й знов буду думати про рецепт. Та що за лихо?!!!

- Фоетідум дімідіум песор. Нон аудес контак ми.

- Ага. От саме це я й зроблю.

А сама зраділа, нарешті почула наближення допомоги. Тупотіли так, що лише глухий не почує.

Як і домовлялись ми влаштували пастку біля двох можливих точок відкриття. Та на нашу біду порталів відкрилось три. Й поки магічна варта разом з членами таємного ордену розбиралась з тими хто пройшов повз перші два, я вирішила подивитися, кого принесли треті. Такого супер призу не очікувала. Та все ж виконала прохання й не вбила незапрошеного гостя. Так, лише трохи подряпала.

- Клаудер остіум, - й в портал полетіло заклинання декана.

Подіяло. Портал закрився, що розлютило демона ще більше, й той почав трансформувати.

Ттттттт!!! Свінябул збродженний!!! Це що таке?!!!!

Роги, хвіст, крила, а броня виявилась не частиною вбрання. Й в зрості збільшувалось. Вже більше даху двохповерхового будинку.

Заклинання летіли в нього одне швидше іншого. На перший погляд, здавалось марною тратою магічної енергії та раптово демон втративши свідомість впав. Від гуркоту аж стіни ближніх домівок здригнулися.

- Що в словах “залишатися поряд” не зрозуміло? - налетів на мене декан.

- Все зрозуміло. Та як би я не встигла, він міг зникнути. Ми навіть не знали де й кого шукати, - почала виправдовуватись я. - Й взагалі. Я ж його як і обіцяла не вбила.

- Одного з радників вищого демона? Я б залюбки подивився на це.

- Розбудіть, продемонструю, - не зупинялась я. Азарт не залишав мене, й жадоба полювання все ще переважала глузд.

- Відшмагати б тебе лузгою, та посадити на хліб з водою. Може хоча б так розум почне перемагати безглуздя.

- Потім продовжите лайку. Зараз треба придумати як й куди перенести нашого “гостя”. Ята, на сьогодні все. Йдеш додому, та щоб нікуди не встрягла тебе проводить Нолан. Завтра я сам знайду тебе, щоб поговорити. Калрін, потрібна твоя допомога.

Я насупилась. От так завжди. Саме цікаве й без мене.

Що ж. В мене також є від вас секрети. Й ділитися ними з вами не збираюсь.

- Ходімо, - відволік мене від побудови планів помсти Нолан, - проводжу тебе додому.

- Ходімо, - відмовлятися марно, я все одно в очах перевертня безпорадна дівчина.

20.11.157р.

Дикий Ліс

Вчора майже о півночі до Лісового Будинку повернувся Вальдегор. Зморений та голодний, того й розмовами не хотілось його навантажувати. А от сьогодні, під час обіду розповіла про все що відбувалась поки не бачились. Від винаходу нових ліків, до допиту демона.

- Тобто, нічого він вам не сказав нового?

- Він нам взагалі нічого не сказав. Сидить й дивиться на нас своїми страшними очима. Навіть ім’я невідомо. Про мету цих набігів розповіли демони-патикоси. Та це орден й без них знав. Шукали дівчину. Та коли все ж дозволили мені поговорити з цим старшим демоном. Я його до речі назвала Пиріжок, він так розлютився на це. Через це ми дізнались, що він добре розуміє нашу мову, лише прикидається, що не знає. Так от я припустила, що демони готують з Маг-Рівіка здоровезний портал, щоб проникнути до нашого світу. А ще натякнула, що в цьому їм допомагають жерці. Ти б бачив як змінилось його гарненьке кам’яне личко на потворну гримасу. А ще якби він міг рухатись, то обов’язково спробував мене задушити.

- Схоже ти вгадала ціль відкриття цих порталів. А нащо дівчат вбивали?

- Вони когось шукали. А коли розуміли, що чергова дівчина, не та яка їм потрібна вбивали.

- Це тебе шукали?

- Ні. Бо якби то була я, мене б не намагався вбити Пиріжок. Він би спробував мене викрасти.