read-books.club » Бойовики » Аптекар 📚 - Українською

Читати книгу - "Аптекар"

136
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Аптекар" автора Стефані Маєр. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 83 84 85 ... 142
Перейти на сторінку:
спадало на думку жодного ввічливого слова, щоб висловити хоча б щось із цього.

Він змінив тему.

— Арні… кепсько було?

— Ні. Він нічого не помітив. Він нічого не відчув.

— Насправді його звали Ернесто, — сказав Кевін, але радше до себе, ніж їй. — Він був хорошим партнером. Ми добре пожили разом. Недовго пожили, але було добре, — він прокашлявся. — Гаразд, тепер розкажи все, що трапилось. Окрім того, як він намагався усе залагодити. Він, мабуть, і так отримав неабияку травму.

Алекс коротко переповіла події того вечора, замовчуючи найжахливіші моменти. Коли вона просто сказала «Я його допитала», Кевін досить добре зрозумів, про що йдеться.

— То що з твоїм обличчям?

— Він був дуже гнучким. У нього в закоті рукава було якесь метальне лезо.

— Хм. Круто, — понуро мовив він, і вона зрозуміла, про що він замислився. Шрами на обличчі — недобра ніч, коли хочеш залягти на дно. Їх надто легко запам’ятати та впізнавати. І раптом розшукові дані змінились від «Ви бачили низеньку непримітну жінку, з волоссям невизначеної довжини чи кольору або чоловіка, що підходить за цим самим описом?» на «Чи ви бачили людину з таким шрамом?»

— Що ж, — мовила вона насамкінець, — здається, люди на горі визнали тебе переможцем у нашій битві. Я не вдаватиму, що не ображена. Доведеться нам змінити план. Принада має бути від тебе й має призначатись правильній особі. Ти вже знаєш, хто це?

Хвильку Кевін мовчав.

— Коли до моєї людини дійде, що сьогодні вночі трапилось… можливо, нам не знадобиться імейл. Вона муситиме обговорити цю подію з твоєю людиною. Я готовий — я побачу, коли вони зустрінуться. А потім ми вирішимо, чи потрібно щось іще.

— Ніби незле.

— До речі, — конспіративним тоном мовив він. — Я знаю, що ти почистила історію для малого. Розкажеш мені все, як було, коли побачимось.

Вона закотила очі.

— Гаразд.

— Послухай, Оллі, не задирай носа, але… ти молодець. Справді. Ти врятувала Денні життя. Дякую тобі.

Вона так здивувалась, що відповіла лише за мить.

— Гадаю, ми квити. Без твоїх псів і Печери Бетмена в нас би нічого не вийшло. Тому… це тобі дякую.

— Ти ж могла зібратись і поїхати, щойно побачила вперше сюжет у випуску новин. Ти знала, що вони вважають тебе мертвою, але залишилась і надалі фактично жити чужим для себе життям, хоча, я певен, що нічого більше так не прагнула, як здихатись нас обох. А це вже серйозно. Я винен тобі.

— Ммм, — мовила вона, ухиляючись. Сьогодні немає потреби йому все розповідати.

— Поки не поклала слухавку, дай я з ним поговорю, — прошепотів Деніел.

— Деніел хоче поговорити.

— Дай йому слухавку.

Вона передала телефон.

— Кев…

— Не побивайся, Деніеле, — почула вона Кевінові слова. Цікаво, чи Деніел так само добре чув їхню розмову?

— Еге, — пригнічено відповів Деніел. — Тільки я винен у тому, що Арні сьогодні вбили, а щодо собак — і поготів. Чому мені перейматись?

— Послухай, що зроблено — те зроблено…

— Чудно, Алекс теж так сказала.

— Отруйниця добре кумекає. Це новий для тебе світ, малий. У ньому більше вбитих. Отже, я не кажу, що такі речі тебе не стосуватимуться більше. Тільки не дозволяй усьому цьому затуманити твоє бачення.

Кевін раптом заговорив тихішим тоном, і Алекс зраділа, що, мабуть, Деніел не міг розчути частину їхньої розмови, під час якої вони понизили голоси. Але їй кортіло знати, що Кевін хоче, аби вона не розчула.

— Гадаю, що так, — відповів Деніел. Пауза. — Можливо, і ні… Зроблю. Так. Добре. Що робитимеш із собаками? Ми мусили залишити Хана там.

— Еге, — голос Кевіна знову залунав гучно, як завжди. — Я люблю того велетня, але він має розміри, негодящі для перевезення, га? Неподалік є розплідник собак, у якому колись працював Арні. Він радше мій конкурент, а не друг, але він знається на тому, скільки коштують мої собаки. Арні з ним домовився, що якщо ми коли-небудь забажаємо вийти зі справи, він викупить у нас усю зграю. Арні ніби дав зрозуміти, що вони можуть прийняти таке рішення несподівано, без попередження і посеред ночі. Я зателефоную йому, і він зустрінеться зі Службою контролю тварин, перш ніж вони утнуть якусь дурницю.

— А копи не запідозрять…

— Я навчу його. Він скаже, що Арні зателефонував, почувши постріли, абощо. Не турбуйся, із собаками все буде добре.

Деніел полегшено зітхнув.

— Я страшенно сердитий, що він отримає Хана отак безкоштовно. Він роками намагався його придбати.

— Мені прикро…

— Серйозно, малий, не переймайся. Ти не виживеш, якщо будеш прив’язуватись. Я знаю, як почати. А тепер шануйся і роби все, що скаже Олеандр, гаразд?

— Стривай, Кев. Мені дещо спало на думку. Я хотів поговорити з тобою саме про це.

— Тобі спала думка?

Алекс відчувала скептицизм за три кілометри.

— Так, власне. Я згадав про будиночок Маккінлі біля озера.

Кевін на мить замовк.

— Зараз не на часі подорожі за спогадами, малий.

— Власне, я на дві хвилини старший за тебе, малий, і про це, я певен, ти не забув. І я не збираюсь поринати у спогади. Я про те, що Маккінлі користувались своїм будиночком узимку. І, певно, твої друзі з ЦРУ не знають стільки подробиць про наше дитинство. І я знаю, де Маккінлі завжди ховали ключі.

— А непогано, Денні.

— Дякую.

— Як далеко це? Вісімнадцять годин від ранчо? Дві ночі в дорозі. Завдяки цьому ти вже ближче до мого рівня. Хіба у Маккінлі не стояв там позашляховик?

— Ми не можемо вкрасти їхнє авто, Кевіне.

У темряві, хай і за тисячі кілометрів, Алекс почувалася так, ніби перестріла важкий погляд Кевіна. І, можливо, закочені очі — принаймні в нього.

— Поговоримо про те, де добути машину, згодом. Перекажи Олеандр, щоб наступного разу краще дбала про обличчя. Нам воно ще стане в пригоді.

— Звісно, бо я впевнений, що вона отримує таку насолоду, коли її гамселять до крові, тож їй важко буде від цього відмовитись.

— Так, так. Телефонуй, якщо буде якась морока. Я зв’яжуся, коли знатиму більше про наших друзів із Вашингтона.

Кевін відключився. Деніел хвилину не зводив очей з телефону, перш ніж заховати. Вдихнувши, він повільно випустив його з рук.

— Як ти тримаєшся? — спитала вона.

— Усе здається нереальним.

— Дай-но, я подивлюся на твою руку.

Він простягнув їй ліву руку, а вона взяла її своєю правицею. Він був теплішим за неї на дотик. Вона помацала зап’ясток — пульс наче рівний. Подряпини та садна на його руці глибокі; але вже припинили кровоточити самі собою. Вона поглянула на нього,

1 ... 83 84 85 ... 142
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аптекар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аптекар"