Читати книгу - "Минувші Дні, Вітольд Розенвальд"

ДЕНЬ 16  

20липня 

Женя, як стояв над Оленою, так і стояв. Він дивився на неї і говорив до неї. 

– Я тепер знаю. Цікаво що?  

Олена плакала й так і не ворушилась. Можливо через страх, або через чари, які наклав на неї він. 

– Мабуть цікаво. Ти ж знаєш хто це був? Хто приходив тебе рятувати? Я майже відразу помітив, що ви дуже схожі! І в мене промайнула думка, а що, як ви, рідні брат і сестра? А тоді такий думаю, та ні, такого бути не може. А потім виявляється, що він з майбутнього! Ти уявляєш? З майбутнього, Олено! Не знаю, як він зник тільки...  Я його просто викинув, а його і слід простив. Наче й не було нікого. Але то не я, чесно, – він поклав руку на серце, – я хотів з ним ще погратись. Мабуть його чари зникли. Шкода...  Треба шукати йому заміну. 

Коли він закінчив говорити я вдерся досередини, як навіжений і налетів на нього, як тоді. От тільки тепер в мене був ніж. Тримаючи його в руці, я не дуже сильно його й зжимав, так, як відправитись раніше я не мав права. Я різонув йому по грудях і пробив плече. Женя закричав і одним помахом руки відкинув мене разом з ножем у інший бік кімнати. 

– Неможливо! ЯК?! 
Я засміявся. Мені не було боляче. Тільки смішно. Я відчував, що до ранку він не доживе. 

– Сьогодні твій день Женя. Точніше ні, сьогодні не твій день, Женя. Тобі сьогодні не повезе. Ти помреш сьогодні, Женя. Цієї ночі. 

Я встав на ноги. Він спочатку тримався за своє плече, з якого текла тепла кров. 

Він показав рукою на Олену і вона перетворилася на сірий дим і зникла. 

– Ні, я передумав. Я вб’ю вас всіх разом! – потім він перетворився на такий самий дим і також зник. На ліжку була наступна підказка. 

Для старших і менших вона – взірець правди 

Розумніше за неї, нікого нема 

Вона посміхнеться і допоможе 

Як тільки захоче сама 

Права рука вона, тої  

З кого приклад беруть тут усі 

Візьме на себе проблеми нагальні 

Й розділить печалі твої 

А це мабуть Лєра! Вона права рука, Олени. Треба поспішити, можливо, я ще вспію.  

Бігши до неї я побачив, як Женя стояв навпроти її дверей. Він дістав ключі з карману своїх шорт і посміхнувшись до мене зайшов досередини. Я побіг ще швидше. Дихати було важко. Як тільки звідси повернусь додому – точно курити кину. З-за дверей було чутно крики. Двері були зачинені і мені довелося їх вибити. Приклавши максимум зусиль, я все ж таки попав в середину. Вікно було відчинене, а Лєра сиділа на ліжку й плакала. 

– Міша! – радісно крикнула вона. – Це ти! Бігом тікаємо, Женя стрибнув у вікно й утік! 
Знову цей запах бузку. Він був занадто сильний. В її кімнаті було прохолодно, що ознчало тільки одне – вікно було відчинене давно. Коли я був у Олени, цей запах був не таким яскраво вираженим, а тут бузком пахла вся кімната. І звідки вона знає Женю? Вона його навіть у очі ніразу не бачила. 

– Швидко тікаємо, поки його нема! Він може повернутись у будь-яку хвилину! 

Цей запах. Я знаю від кого ще так пахло. Чому Женя писав у своєму щоденнику про те, чого в мене з ним не було? Він писав про розбиту тарілку, хоча його там не було, казав про те, як ми говорили, але його також тоді не було. Ми з ним познайомились при інших обставинах, ніж при тих, про які він писав. Невже...  

Мурахи побігли по моїй шкірі, а серце стиснувшись завмерло в очікуванні. Я зжав ніж у руці й повільно повернувся до Лєри. 

– Він нікуди й не уходив...  

Лєра вже стояла позаду мене й широко всміхалася, оголюючи свої білосніжні зуби. 

– Все вірно, – вона різким рухом вчепилася мені в район серця, – а тепер – засни! 

Прокинувся я посеред лісу. В очах темніло і все пливло. Десь недалеко я чув тихе ричання лісовика. До великого товстого дерева були прив’язані Олена та Аліна. Вони плакали й щось кричали мені. Все що я зміг почути, так це Алінине: 

– Вставай! Біжи, поки можеш! 

Поки я приходив до тями, біля мене почала ходити Лєра з моїм ноже у руках. Вона крутила його й роздивлялася. 

– Він гарний. Зачарований. Не можу зрозуміти тільки на що саме. Ти не будеш проти, якщо я залишу його собі? На пам’ять. 

– Срана паскуда, – прохрипів я. – Змія...  Як ти могла таке чинити? 

– Слухай, давай не починати, добре? Я ж тебе не ображала! Розумієш, – вони присіла навпроти мене навшпиньки, – у кожної дії є своя мотивація. От я, наприклад, хочу повернути маму в своє тіло. До нормального життя. Ти – хочеш врятувати свою сестру й дівчину. Чи ким вона тобі там приходиться? Ну, байдуже. Але, як бачиш, все дуже просто. Мені потрібні лише дві душі, Міша. Лише дві. Тебе я просто вб’ю останнім. Але, ти можеш спробувати мене зупинити! Я дам тобі таку можливість, – Лєра кинула мені під руку ніж, а сам відійшла на декілька метрів від мене. – Вставай. 

Я спробував підвестися, але це було марно.