Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

Час пронісся суцільним виром подій, серед яких просто не знаходилося місця для сну та відпочинку. Рано вранці я зустрівся з членами Ради, виклавши Великим Лордам дуже відредаговану версію того, що відбувається. Під час бесіди я придивлявся до чоловіків у залі, але ніяк не міг розпізнати того, хто все ж таки зв'язався з Іріалою. А в тому, що дочка богині Рівноваги замішана в цій історії, сумнівів не залишалося.

Недарма Крухт зустрівся зі мною і дав підказку. Немає нікого більш мстивого, ніж покинута жінка. Особливо, коли в неї на помсту є не одне тисячоліття. І, гадаю, Верховна цього разу підготувалася добре, щоб остаточно знищити свою суперницю.

- Ріггард, - щойно засідання закінчилося, до мене підійшов батько Алісандри, сподіваючись отримати хоч якусь відповідь на питання, які його цікавлять.

- Ольгаф, я дійсно поки що не знаю, що вам сказати... Навколо надто багато підказок, але всі вони ніяк не складаються в єдину картинку. Чогось не вистачає, і я намагаюся відшукати відсутній пазл, - втомлено прикрив очі, поринаючи в неспокійне море переживань.

- Це інше. Я маю вам дещо розповісти. Зараз, - здивовано підняв брови, але серйозний погляд мого співрозмовника говорив про те, що чоловік був налаштований рішуче. - Річ у тім, що моя дружина не кровна мати для Алісандри, - вивалив на мене Шостий Лорд, хоча я і так це знав, тож інформація ніяк мене не здивувала, і зараз був не той час, щоб обговорювати наші з Істрійською заручини.

- Я в курсі, - не став вдаватися в подробиці, чим ще більше шокував Ольгафа, але він все ж таки зібрався з думками і продовжив.

- Двадцять п'ять років тому, на святі літнього сонцестояння я зустрівся з Арденією. У всякому разі, так вона себе назвала. Я дуже кохав і кохаю Кармелію, але... богам не відмовляють. Я намагався забути ту ніч, і мені майже вдалося, доки одного дня на порозі нашого будинку не опинився згорток із малятком усередині. Так у нашій родині і з'явилася ще одна донька... - сказати, що я був шокований - це нічого не сказати.

- Ви шукали її? Намагалися якось поговорити? - Ось так просто кинути свою дитину, віддавши батькові? Немислимо...

- Ні. Та й навіщо? Я був вдячний Долі за цей подарунок. А ще своїй дружині, яка прийняла Сандру і любить її усім серцем. Єдине, що мене турбує, то це те, що наше маленька дізнається про те, хто її мати направді і захоче з нею поговорити... - а хіба це так важливо? - У будь-якому разі я зроблю все, щоб уберегти своїх доньок від жителів Пантеону, і саме тому я прошу вашого заступництва для Алісандри.

- Я не залишу її... Ні зараз, ні потім. І буду поруч доти, доки вона сама від мене не відмовиться, - ось так просто.

Щойно я зізнався Істрійському в тому, що кохаю його молодшу доньку.

- Дякую, - тільки й прозвучало у відповідь, після чого Ольгаф покинув мене, залишаючи наодинці з думками.

"Моя наречена - донька однієї з Верховних... От тільки чия?", - роздуми перервав грюкіт дверей у мене за спиною, і я обернувся, дивлячись на те, як повітря перед моїм обличчям почало наповнюватися густим сріблястим туманом.

- "Ти знаєш, хто вона...", - пролунав знайомий голос, який одразу ж стих, щойно я приголомшено витріщився на силует Верховного, який поступово розвіювався.

***
Збори було призначено опівночі. На моє здивування, жоден із голів дистриктів не відмовився, ба більше, усі правителі з'явилися раніше зазначеного часу. А щойно я продемонстрував їм спійману в будинку Каменійських сутінкову тварюку, як на мене посипалися одкровення від усіх учасників зустрічі.

Виявляється, хтось намагався зібрати всю силу спадкоємців кожного з вінценосних і наближених до них магів. Ельфи втратили трьох із молодняка, а в гномів з'явилося аж п'ятеро "випитих". І скрізь використовувалися темні тварюки, а отже, ними керував хтось один. Авріал чесно зізнався, що до мого звернення він підозрював драконів у моїй особі, але тепер...

Думки про те, що в гру вступили Верховні, дедалі більше здавалися найімовірнішими. Щось тут було не чисто, і нам варто було за добу, що залишилася, розібратися в причинах того, що відбувається в нашому світі.

Але не це лякало мене найбільше. Магічні кристали, зникнення яких ми виявили лише тиждень тому, почали спливати то у Вічному Лісі, то на Непорушній Землі орків... І щоразу це був напад на одного з новоперевтілених представників усіх народностей. Виходить, камені використовували як підсилювачі для зв'язку гончаків з їхнім господарем.

Або, точніше, Господинею.

Тепер у мене не залишалося сумнівів, що все це справа рук тієї, що поставила собі за мету знищити цей світ. Вже не знаю, що найбільше злило Іріалу, але її не зупиняло навіть те, що всі ми можемо померти при цьому.

- Виходить, нам небезпечно вирушати в Захмарний палац разом із нашими сім'ями, - промовив схвильований Пхіньяхт, син якого мав отримати силу Вовка вже в цей молодик.

- Але й відмовитися ми не можемо, - похитав головою король фейрі, грюкнувши своєю маленькою долонькою по столу. - До того ж, у них зібрана не вся сила. Єдині, чию енергію не отримали наші противники - це драконяча. А значить, не все втрачено, - тут Клівр мав рацію, що, власне, не надто втішало.

Потрібно тепер очей не спускати з проявленого молодняка, а це черговий головний біль. Особливо, якщо врахувати те, що кожен із них "дорослий і самостійний".

- Думаю, вони ще раз спробую до нашої відправки на Пантеон, - промовив я задумливо, прикидаючи в голові різні варіанти. - Або вже безпосередньо на самому балу закінчать розпочате. Там нам буде складно контролювати ситуацію, - може, мені варто замкнути Істрійську вдома?

Ці Збори поселили в моїй голові ще більше запитань, розв'язати які я, на жаль, не в силах самостійно.

Алісандра

Прокинулася я від настирливих звуків за вікном. А щойно потягнулася, як одразу відчула щось важке на своїй руці. Розплющивши одне око, помітила матінку, яка заснула біля мого ліжка. А варто було мені легенько поворухнутися, як Велика Леді тут же підхопилася, дивлячись на мене сонними очима: