Читати книгу - "Коли спалахують зорі, Наталія Ольшевська"

- Тому що хотів, аби вона пішла. Не озираючись. Олена не дала б їй спокою…

- А вас дружина серпом за яйця тримає? Якби ви дійсно її любили…

- Я завжди її любив! З першого дня життя! Та мене ніхто не вчив, як це робити так, щоб діти могли відчути все, що тут, - стукає кулаком в груди, - і відчути однаково. Я знав, що Каміла боїться грози і ночами сидів біля дверей її спальні, поки вона не вщухала, не наважуючись увійти та обійняти, коли вона плакала, адже знав, що не зможу втішити й сина, який навіть не жив зі мною під одним дахом! Тому єдиним виходом, як мені здавалося, було стати холодним до обох дітей. Але якщо Каміла покірно з цим мирилася, то Артур протестував…

- Це все дуже зворушливо. Та для чого ви тут?

- Я.... Я хочу, аби ти дозволив мені бачитися з донькою…

- Стоп. Я не її власник, аби запитувати у мене про дозвіл. Не стану приховувати чи брехати, що після того, як ви з нею повелися – ця ідея мені зовсім не до вподоби. З ким бачитися, а з ким ні – вирішувати лише їй. Тепер вона вміє говорити «ні».

- Вона не захоче… Не після того, як Олена продала її коня без мого відома, хоч я категорично заборонив це робити… Каміла його любила. І хоч я часто використовував його, як маніпуляцію, ніколи не збирався його продавати. Навіть заборонив їй брати участь у змаганнях, аби вона не травмувалася. Я намагався його повернути, пропонував вдвічі більшу ціну, але…

- Його не потрібно повертати.

- Ти? - запитує після короткої паузи.

- Я.

- Тоді я поверну тобі гроші…

- Не стану навіть слухати. Розберіться краще з довбаним весіллям, яке ваша дружина і далі активно планує. Його не буде!

- Дідько… Ми не розмовляємо з того моменту, як…

- Із цим розбирайтеся між собою. Ні мене, ні Каміли ваші розбірки не стосуються. Суті цієї розмови я так і не вловив, тому…

- Скажи, що я можу зробити, аби вона мене пробачила? – майже викрикує, коли підіймаюся, аби вказати йому на двері.

   У свідомість прориваються слова Каміли та Макара. Якщо він дійсно єдина спроба витягнути Тимура, поки його не забрали до іншої сім’ї? Два роки справді надто довгий термін.

- Якби, чисто теоретично, ви отримали шанс любити дитину, піклуватися та виховувати її саме так, як щойно мені говорили. Зробили б це? Чи це лише порожні балачки на емоціях?

- Я давно цього хотів. Та щось змінювати було надто пізно.

- А зараз саме час, - ризиковано, але це єдиний шанс. – Як я розумію, про позаурочні справи Артура ви були в курсі. У гонках він участі не брав, але робив ставки на кожен заїзд. Наступна інформація, можливо, місцями недостовірна. У нього певний час був зв’язок з однією з дівчат-стартерів[1]. Вона завагітніла, але Артур не визнав дитину. Ні тоді, коли вона сказала йому про вагітність, ні тоді, коли народила чи коли звернулася за допомогою, бо не могла зводити кінці з кінцями з дитиною на руках.

- Тобто…

- У вас є онук. Йому шість років. І, схоже, допомогти йому можете тепер лише ви.

-----------------------------------------

[1] Стартер (на перегонах) - махає прапором перед учасниками, оголошуючи про старт.