Читати книгу - "Коли вибір лише один, Єва Басіста"

Глава 52

На щастя, ніхто не помітив, що за всю ніч я не зімкнула очей. Проте це відчував мій організм. Він був в'ялим від нестачі сил, а мозок через це працював дуже нечітко.

Щоб якось прокинутися я заливала у себе каву, проте марно. Цей гіркий напій фактично нічого мені не давав. Ставало тільки гірше. Мої очі злипалися. Здавалося, що доведеться вткнути у них сірники, щоб вони проти волі не заплющилися.

Я сиділа на стільці. Чорнява дівчина робила зачіску. Вона вирівнювала моє волосся, яке потім закладала на потилиці. Перукарка викладала там пишну троянду. Десь годину вона чаклувала над моєю головою, куди вилила цілий балончик лаку та запхнула туди не менше сотні шпильок.

- Неймовірна краса, - сказала моя мама, коли все було готово. - Просто не відірвати очей.

- Це добре, що вам подобається.

- Але, мало, хто це побачить, - буркнула Лідія Василівна, яка ще, мабуть, злилася на мою матір.

- Кому треба, то той точно побачить, - насупилася вона.

- Не знаю.

Мені було не приємно, що вони гризлися за дрібниці. Але зараз я так погано почувалася, що фактично не звертала на них увагу. Мій організм розривала втома та повідомлення Максима. Останнє звісно турбувало найбільше. А якщо він дійсно щось хотів?

Далі мене стали фарбувати. Зробили непоганий макіяж, проте трішки, як на мене, яскравий. Можна було не так сильно виділяти очі та губи. Проте гарно впоралися зі синцем Влада, який до ранку став фактично чорний. Дівчата вміло його замаскували. Звісно на відстані двадцяти сантиметрів було зрозуміло, що на ньому косметика, але на фото цього не буде видно.

Невдовзі на мене одягнули білу сукню. Вона дійсно сиділа чарівно. Моя мама підібрала мені ніжне вбрання, яке робило з мене принцесу.

- Чому ти така сумна? - запитала жінка, що мене народила, яка також вже мала на обличчі бездоганний макіяж.

- Та все добре, - збрехала я.

- Щось мені здається, що хтось каже неправду, - заглядала вона мені в очі.

- Тобі здається, - стояла я на своєму.

- Моя донечка красуня, - зайшов до кімнати мій батько. - Майже, як мама у молодості. Звісно ти значно худіша, але у кожного свої смаки.

Моя мама несхвально зиркнула на батька, який проігнорував її погляд. Після цього до кімнати увірвалася Лідія Василівна.

- Яка ти гарна! Навіть не віриться, що мій Владислав знайшов таку красуню, - сказала вона.

- Йому пощастило, - гордо промовила моя мама.

- І дуже сильно, - додав батько.

Проте я не підтримувала їхню думку, а мала абсолютно протилежну. Я піддалася пристрасті. Кохалася з іншим хлопцем...

Мені зараз було настільки погано, що хотілося заплакати, але втрималася. Минуле не повернути, тому треба йти далі та забутися про все.

Невдовзі я постала перед очима Влада. Він зачаровано дивився на мене, але в його очах панувала певна стурбованість. Мабуть, він хвилювався.

- Ти сьогодні просто неймовірна, - проказав він, взявши мене за руку.

- Дякую, - відповіла я.

- Нам вже...

Але мій наречений не відповів. Цієї миті до спальні увірвалися наші батьки та стали говорити, що автомобілі вже чекали на нас, тому нам довелося швидко спускатися.

Однак такий поспіх призвів до того, що ми занадто рано приїхали до місця реєстрації шлюбу та просто стояли на вулиці. На щастя, сьогодні погода була дуже гарною. Незважаючи, що стояла осінь, стовпчики термометрів показували ледь не двадцять градусів, а сонце навіть трішки припікало.

Поки ми чекали своєї черги, то нас вітали родичі та знайомі, які вже прибули. Першою до нас підійшла Лариса.

Десь хвилину ця дівчина у фіолетовому пальто вітала нас зі створенням нової сім'ї та бажала все, що тільки можна. Однак всю її промову мене турбувало лише одне - де Максим? Невже він сьогодні на роботі?

- Дякуємо, - тобі відказав Влад. - Дуже приємно чути від тебе такі слова.

- Я дуже старалася.

Потім вона відійшла, а нас почали закидувати привітаннями інші друзі та родичі. Останньою зі всіх була Мирося, яка для привітань обрала декілька слів. Ця дівчина мала знервований вигляд. Невже у неї щось сталося?

- Дуже щирі привітання, - відказав їй Влад, якого зненацька покликав батько.

Він пішов, а блондинка дивилася перелякано на мене. З нею точно було щось не так.

- Мені треба тобі дещо сказати, - різко схопила вона та потягнула мене за руку.

Мирося кудись мене волокла. Я нічого не розуміла. Що ця дівчина хотіла сказати? Невже щось дуже страшне? Моє серце почало неймовірно швидко битися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно