Читати книгу - "Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес"

«Доорсон проти Нідерландів» (Doorson v Netherlands), 26 березня 1996 року.

77. Свідок Н. дав свідчення поліції, що викривали заявника, проте потім на допиті під присягою на відкритому судовому засіданні, в присутності заявника, як в окружному, так і в апеляційному судах, від них відмовився. Апеляційний суд, утім, ухвалив вважати свідчення Н. поліції до певної міри достовірними.

78. ... відповідно до Конвенції, завдання Суду полягає не в тому, щоб ухвалювати, чи були свідчення свідків прийняті як докази належним чином, що мають зробити національні суди, завдання ж Європейського суду полягає в тому, щоб установити, чи було справедливим провадження загалом, зокрема і спосіб прийняття доказів. Суд не може визнати абстрактно, що свідчення свідка на відкритому засіданні і під присягою, завжди важать більше, ніж інші свідчення, які той самий свідок дає в межах судового провадження, тим більше, якщо між першими і другими є суперечність.

Тому Суд не вважає, що розглянуте окремо або в поєднанні з іншими пунктами оскарження рішення апеляційного суду стосовно свідчення Н. призвело до несправедливого розгляду справи заявника.

«Гаусхільдт проти Данії» (Hauschildt v Denmark), 10486/83, 9 жовтня 1986 року, DR 49, 86.

3. ... d. ... У зв’язку з цією скаргою Комісія пригадує, що під час

заслуховування свідка в апеляційному суді спочатку оголосили його свідчення в міському суді, а потім його запитали, чи він не відмовляється від своїх свідчень. Потім відбулося ще одне заслуховування свідка, в ході якого адвокат захисту, прокурор і судді могли ставити додаткові запитання, аби прояснити ситуацію. Комісія загалом уважає, що коли свідкові спершу нагадують про те, що він заявляв під час свідчення у суді нижчої інстанції, то доказова сила його свідчень може зменшуватися. Однак вона бере до відома, що сторонам надали змогу поставити свідкам додаткові запитання, щоб отримати додаткову інформацію або поставити під сумнів точність їхніх свідчень. За цих обставин, Комісія вважає, що застосований підхід не міг за своїм характером зробити слухання несправедливим і, отже, не становив порушення Конвенції.

«Х і Y проти Федеративної Республіки Німеччини» (X and Y v Federal Republic of Germany), 8744/79, 2 березня 1983 року, DR 32, 141.

На свідках, що стають перед судом або перед слідчим суддею, лежить формальне і строге зобов’язання говорити правду. У цій справі зрозуміло, що свідок Д., даючи свідчення 26 квітня, правди не говорив. Внаслідок цього його пізніше засудили за неправдиві свідчення, що не оспорюється. Оскільки цей свідок слідчому судді свідчив інше, то його свідчення 26 квітня відразу породили серйозні підозри. За таких обставин, органи обвинувачення були зобов’язані, відповідно до німецького законодавства, провести розслідування цієї справи. Коли вони вирішили заарештувати свідка Д. на місці, то, мабуть, зробили це, сподіваючись показати, що неправдиве свідчення в суді не залишатиметься безкарними. Однак, оскільки тоді була дуже чітка певною мірою підозра, яка згодом виявилася правильною, Комісія не вбачає в цих діях втручання в справедливий судовий розгляд справи заявників. Ця позиція була б іншою, якби обвинувачення необґрунтовано вдалося до такого заходу з метою чинити тиск на свідків. Проте, якщо можливий тиск є просто наслідком, до якого призвели явно неправдиві свідчення, його слід визнати складником системи загальних гарантій кримінального процесу як такого. Комісія у цьому зв’язку повинна брати до уваги те, що передумовою системи кримінального правосуддя, яка захищає суспільство в цілому, є пильний контроль за виконанням обов’язку свідків говорити правду.

«Беніш проти Австрії» (Bönisch v Austria), 8658/79, 6 травня 1985 року.

32. Неважко зрозуміти, що об’єктивність експерта може викликати сумніви, особливо з боку обвинуваченого, якщо саме його висновок фактично спричинив порушення кримінального переслідування. Зовнішні ознаки в цій справі схиляють до думки, що директор був скоріше свідком з боку обвинувачення. Загалом Конвенція не забороняє допитувати його в суді, проте принцип рівності можливостей сторін, невіддільний від поняття справедливого судового розгляду ... вимагає однакового ставлення при заслуховуванні як директора, так і інших осіб, що були або могли бути викликані в різній якості стороною захисту.

33. Суд вважає, ... що в двох оспорюваних провадженнях у справі такого однакового ставлення не забезпечено.

Передовсім регіональний суд призначив директора Інституту за «експерта» відповідно до австрійської правової норми; в силу цієї норми права, на нього офіційно поклали функції нейтрального і безстороннього помічника суду. З цієї причини його свідчення, напевне, мали більшу вагу, ніж свідчення «свідка-експерта», викликаного, як то було в першому провадженні у справі, обвинуваченим ..., а тим часом його нейтральність і безсторонність у конкретних обставинах могли здатися небезсумівними...

«Брандштеттер проти Австрії» (Brandstetter v Austria), 11170/84, 12876/87; 13468/87, 28 серпня 1991 року.

44. Справді, те, що пан Бандіон був співробітником того сільськогосподарського інституту, який і привів у дію механізм кримінального переслідування, могло породити побоювання з боку пана Брандшеттера. Такі побоювання можуть мати певне значення, але не є вирішальними. Вирішальним же є те, чи можна сумніви, породжувані зовнішніми ознаками, визнати об’єктивно обґрунтованими.

Тут такого об’єктивного обґрунтування бракує: на думку Суду, той факт, що якийсь фахівець працює в тому ж інституті чи лабораторії як експерт, звіт якого покладено в